У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


час були спрямовані, насамперед, проти іноземних колонізаторів. Якщо й були факти убивства і пограбування багатіїв з українського середовища, то саме тих, хто перейшов на бік колонізаторів і став їх яничарами. Прикладом є убивство Миколи Дідушка з Красноїллі 1743 р. опришками на чолі з О. Довбушем за відмову в матеріальній допомозі гірським месникам у кількості терха бринзи (терх – дві бочівки місткістю 32 кг кожна) та за організацію гоніння за О. Довбушем, щоб його піймати й видати полякам. Все це виражено в словах Довбуша, звернених до М.Дідушка, коли його привели до ватажка: „А я тобі не прислав на знак чипелика (маленького ножика – П. Ш.), аби ти мені дав терх сира, – говорить Довбуш до Дідушка, – а ти казав, що мою голову даси до Станіславова!” І далі О. Довбуш говорить: „На, рубай мою голову! Ти зганяв села, аби мене ловили й обіцяв панам шапку червоних, аби мене ймили! А от я ймив тебе”. І вдарив М. Дідушка так, що той упав і сконав. Опришки взяли з дідушкового майна (пише І. Крип’якевич) лише двоє коней та спалили стайню. Щодо прислуги й дітей Дідушка, то опришки особливої жорстокості не проявляли: нанесли по одному удару мельнику, бо той відмовився йти шукати коней, пославшись із зверхністю на те, що він – мельник, а не слуга; його жінці за те, що вона стала в цей час кричати; сину Дідушка за те, що той на запитання, де його батько, збрехав, що в Кутах або в селі; слузі, бо той вхопив опришка за руку з метою дати можливість врятуватися М. Дідушку. При відході О. Довбуш розмовляє з прислугою та сином М.Дідушка, попереджаючи їх, щоб вони за ним не ганялись і не казали нікому, що він у них був. Синові, зокрема, сказав: „Як будеш отаманом, аби ти за мною не ходив” [4, 28]. І на цьому опришки залишили обійстя.

Звичайно, акт був жорстоким, бо загинула людина, декільком нанесено удари, забрано частку майна, хоч і не значну, але основне майно, будівлі не знищено і не пограбовано, родина та прислуга Дідушка лишились живими, лише господар загинув як прислужник колонізаторів. І це при тому, що колонізатори всіх періодів і гатунків намагалися зображати Гуцульщину як відсталу, жорстоку, з віджилими патріархальними і реакційними традиціями та звичаями. Але можна уявити, якщо б у ситуації з Дідушком у Красноїллі в 1743 р. була не ватага О. Довбуша, а німецькі гестапівці або радянські енкаведисти та їх підручні, то наслідки були б зовсім інші, незрівнянно жорстокіші, варварські. Це відомо з дій фашистів під час Другої світової війни на окупованих територіях, радянських „революціонерів” у різні періоди „революційних перетворень” та боротьби з „ворогами народу”за утвердження і зміцнення радянської влади.

Як стверджує І.Крип’якевич, опришки ставились по-людському навіть до багатих, якщо ті відповідно поводилися. Наприклад, коли О. Довбуш зі своєю ватагою прийшов до одного з господарів у Чорних Ославах, а той зустрів їх гостинно, ватажок наказав опришкам не чіпати нічого в цьому господарстві. Під час походу в 1741 р. на маєток пана Карпінського в Голоскові, неподалік Фотинії, виявилось, що жінка народила сина (згодом – поет Карпінський). Сам пан сховався в лісі, але слугам наказав зустріти опришків гостинно – хлібом, сиром і горілкою. О. Довбуш не лише не зробив у цьому домі ніякої шкоди, а навіть бабі-повитусі дав три злотих, а матері радив, щоб на його пам’ятку дала синові ім’я Олексій [4, 25]. Такі факти були непоодинокими. Тому Довбуш та його ватага мали певну підтримку в народі, навіть серед представників єврейської національності: їх переховували, їм постачали продукти, зберігали здобич тощо. Це серйозно занепокоювало польський уряд. Тому гоніння на опришків посилювалось, а 24 серпня 1745 р. О. Довбуш був убитий в с. Космачі Косівського району Івано-Франківської області.

Література

1. Крип’якевич Іван: історик України. // Дзвін, 1990. – № 5. – С. 84-85.

2. Крип’якевич І. З історії Гуцульщини. – Львів, 1929; З історії Гуцульщини. – Літературно-науковий вісник. – Львів, 1923; Коротка історія України. – Київ – Львів – Відень. – Т-во „Вернигора”, 1918.

3. Сіреджук П., Фриз В. Чи була волохська колонізація Українських Карпат? // Дзвін, 1992. – № 3-4.

4. Крип’якевич І. – З історії Гуцульщини. //Міжнародно-науковий вісник. – Львів, 1923.

Сторінки: 1 2 3