План

Вступ.

1. Розвиток освіти.

2. Українське мистецтво.

3. Національні культурні організації і рухи

Використана література.

Вступ

У кінці територія була розділена між (увійшло 20площі) і (80імперіями. До цього часу завершилася ліквідація . В обох імперіях розгалужений повністю контролював всі сторони життя суспільства.

У Росії у XIX століття особливу роль починає відігравати , 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, . Широкими правами наділяється . Вживання зберігається виключно у народному середовищі. Тобто на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у , коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від , , ополячилася.

В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе . Однак до кінця козацька старшина стала частиною російського і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна . Поява в її особі культурної і збереження національних в народному середовищі зробили реальним .

1. Розвиток освіти

Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтеліґенції став розвиток . У XIX столітті нові потреби й , особливо з появою , примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої була перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало , то до його кінця, після селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики.

При створюється система освіти, яка складається з 4 рівнів, узгоджено пов'язаних між собою. Наймасовішою формою були , де навчали , , і . Але навіть на ці школи припадало всього 1 учень на 200 жителів України. Другим рівнем були двокласні, пізніше трикласні . Повноцінну середню освіту давали , але вони носили яскраво виражений характер. У них навчалися майже виключно діти і .

У стані справжнього занепаду перебувала освіта у . Уряд Австро-Угорщини проводив політику. У навіть у початкових школах навчання велося , у  — і , на  — німецькою і . Формально у  р. тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75залишалася .

Буржуазні реформи років в Росії порушили і сферу освіти, реформа тут була проведена у  р. Відповідно до неї всі типи , які існували раніше, проголошувалися загальностановими й отримували назву початкових народних училищ. Важкі матеріальні умови не дозволяли більшості дітей і здобувати освіту, тому в кінці років у різних питома вага письменних коливалася від 15 до 28до того ж все навчання йшло . І все ж кількість шкіл в Україні зросла з 1300 на початку століття до 1700 у другій його половині.

Серед випускників шкіл дуже повільно, але все ж збільшувалося число людей, пов'язаних з народним середовищем і українською культурною традицією. Принципову роль у цьому процесі відіграло відкриття . У  р. за ініціативою українського вченого, винахідника, культурного та громадського діяча було відкрито , який зараз носить ім'я свого засновника. Навчання тут проходило російською мовою, однак університет став перетворюватися на центр саме української культури. Його ректором був  — відомий український поет. Тут видавалися , . Звідси вийшло багато видатних діячів української культури:  — автор перших українських повістей,  — видатний історик,  — автор першої української граматики,  — український математик і багато інших.

У  р. був відкритий , першим ректором якого став відомий український вчений — . Він заохочував і особисто брав участь у збиранні , вивченні пам'яток старовини. У  р. відкрився у , у  р. — ,  — (нині ). На західноукраїнських землях основними центрами науки були (заснований  р.) і ( р.) університети, заняття в яких велися польською і німецькою мовами.

2. Українське мистецтво

Театр

Становлення українського національного мистецтва (, , , ) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж , мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у , але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 театр був побудований у , але в ньому йшли тільки російські п'єси.

Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 р. і пізніше «Москаль-чарiвник» у . Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М. Репніна, керівництво трупою І. Котляревським, гра геніального актора , тоді ще кріпака. Професійна ж українська трупа була створена тільки на початку років. Організаційними питаннями в ній займався , режисурою — . Обидва були також драматургами. Їм вдалося об'єднати талановитих акторів: брати (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), , , інші. Пізніше трупа декілька разів розділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективи продовжували працювати яскраво, мали великий успіх в Україні, на півдні Росії (тому що трупи були пересувними).

Великий знавець української мови, М. Старицький писав (не гасне популярність «За двома зайцями»), («Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький