Без культури не може бути дійсної свободи. Багато досліджувачів (Ф. Сарагоса, А. Швейцер та ін.) переконані в тому, що задачі нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем XX ст., що основні проблеми виникають у сфері культури і їх вирішення — у розвиткові культури. Дійсно, одна з вирішальних труднощів західного суспільства — це значне відставання розвитку людських емоцій від розумового розвитку людини. Людський мозок живе в XX ст., а серце більшості людей ще перебуває в кам'яному віці. Людина у більшості випадків ще недостатньо зросла, щоб бути незалежною, розумною, об'єктивною. Людина не в силах винести, що вона віддана власним силам, що вона мусить сама визначати смисл свого життя, а не одержувати його від якоїсь вищої сили, тому людям і потрібні ідоли та міфи. Людина пригноблює в собі ірраціональні пристрасті — тягу до руйнування, ненависті, зависливості й помсти, вона схиляється перед владою, грошима, суверенною державою, нацією. І хоча на словах людина схиляється перед вченнями великих духовних вождів людства — Сократа, Ісуса, пророків, Будди — вона перетворила ці вчення в клубок пережитків і ідолопоклонництва. У зв'язку з цим відомий західний психолог Е. Фромм ставить питання: «Як же людство може врятуватися від самознищення в цьому конфлікті між передчасною інтелектуально-технічною зрілістю та емоційною відсталістю?» Відповідь тут одна: необхідне всезростаюче розуміння найважливіших фактів соціального буття, необхідне усвідомлення, яке зможе зберегти людство від непоправних безумств. Це розуміння, це усвідомлення дає тільки звернення до культури, її досягнень, її складових тисячолітньої мудрості.

Протягом тисячоліть форми культурної творчості змінювалися, виточувалися, поверталися, заглиблювалися, досягаючи блискучих вершин. Нехай людина смертна, але вона може створити вічне — витвір мистецтва, прекрасний f вивершений, що кидає виклик усій аморфності, випадковості, кінцевості тоскного людського буття. Людина іде в невідоме, в небуття — прекрасна скульптура, картина, книга уславлюють вічно збережену мить, усталену вічністю послідовність миттєвостей. Цю метафізику мистецтва особливо відчували на Заході, розглядаючи культуру як особливий експерименгГдосягнення й шлях Заходу. У XX ст. її висловлювали різні письменники "?Ґмислителі від А. Мальро і Т. Манна. Культура на Заході — найвища цінність, культура не бореться з дійсною смертю, вона є для людини вищим квітінням і виправданням природного типу буття.

Розглядаючи західну культуру XX ст., не слід забу.; вати, що вона аж ніяк не одноманітна,— в ній є множина місцевих різновидів, що обумовлені у кожному конкретному випадку особливостями традицій, природними умовами, звичаями і способом життя населення. Одночасно не можна затуляти очі на те, що в сучасній західній культурі широкого розповсюдження набула так звана масова культура. Нерідко вона сприймається в ЄщШШ як чисто американське явище, хоча це не зовсім "вірно. В європейських країнах, принаймні протягом останніх двох століть, існувала й існує поряд з традиційною високою культурою й культура «базарна», масова. У Франції, наприклад, такого роду «масова література» одержала назву «бульварної», в Росії її називали «літературою товкучого ринку». Відомий американський вчений Д. Макдональд запропонував іменувати це явище маскультом, оскільки «в дійсності це зовсім не культура. Маскульт — це пародія на високу культуру». Тут немає місця мистецтву, а тому не слід говорити ні про моральні відчуття безпосередньо через мистецтво, ні про власне художню насолоду. Немає смислу розмірковувати про «художню якість» і тому подібне. Всі ці слова — з словника високої культури. Але саме висока, істинна культура поряд з фольклором завжди головувала в європей-і ській художній свідомості. Вульгарність масової культури завжди ховалася в їх затінку.

Сьогодні дехто бажає вважати «маскульт» «фольклором промислової епохи». Але ж фольклор — народне мистецтво тому й зветься народним, що завжди народжується в низах суспільства, в глибинах народних. Напроти, маскульт створюється і нав'язується зверху спеціалістами — майстрами-професіоналами (естрадними композиторами, текстовиками, співаками, теле- та кінорежисерами і сценаристами, менеджерами та ін.), і якщо народне мистецтво має власну художню гідність, то маскульт тільки створює пародію на високу культуру, паразитуючи на ній. Досить пригадати численні оперети й мюзикли, що використовують класичні сюжети й тексти, екранізації та інсценування класики, що вражають відсутністю смаку.

У свідомості багатьох європейців північно-американський маскульт став немов би втіленням американської культури, американського способу життя. Одна з причин цього — відносна слабкість американської високої культури, поки що надто юної, й відсутність розгалуженого, багатого народного мистецтва, про яке можна говорити стосовно європейців чи то жителів Індостану. Двісті років — занадто короткий час для зародження і розвитку загальнонаціонального фольклору, тим паче у такому різномовному і різнорідному суспільстві, яке утво-' рилося в американських промислових містах внаслідок поширеної імміграції з усього світу. Дослідження американського вченого Ф. Дж. Вудса доводять, що в середині XX ст. «культурні цінності найкрупніших американських етнічних груп» — європейців, азіатів (китайців і японців), мексиканців, негрів, євреїв — все ще істотно відрізнялися.

Усі культурні, в традиційному розумінні, народи мають власний фольклор, епічні сказання, свою власну культурну свідомість, що склалася завдяки трудам багатьох поколінь. Зароджувалися ці сказання в осідлих йародів серед селян, що жили миром, общиною, були Своєрідною культурною і економічною спільністю Фольклор, колективне за своєю суттю мистецтво, і епос, тобто колективні сказання, не могли,