Висока культура, яка завжди проростає на грунті фольклору, щоб бути по-справжньому живою й сильною, потребує в серйозній, стійкій національній традиції. Сполучені Штати, в частині своїй у Новій Англії, наслідували англійську традицію, нехай дещо провінційну, колоніальну, але все ж вони її мали. До послаблення культурного впливу Нової Англії призвели, напевне, громадянська війна і хвиля імміграції з неангломовних країн, що послідувала за нею, рост промисловості, освоєння заходу країни. І все ж американські діячі культури постійно оглядаються на Європу, перебуваючи під очевидним впливом її духовного авторитету і чарівності. Дійсно ж американським мистецтвом, що володіє певними самостійними традиціями, можна вважати лише кіно, наймолодше і самостійне з усіх видовищних мистецтв.

У сфері високої культури, перебуваючи під очевидним європейським впливом, Сполучені Штати все ж досить успішно впливають на оточуючий світ за допомогою «масової», або «популярної» культури. Ряд західно-європейських дослідників (А. Гобар, Ж. Тібо та ін.) вважають, що проникнення американської масової культури, американізація національних культур Європи є культурною війною. Так, А.Тобар у книзі «Культурна війна» їїйше: «Культурна війна вже розпочалася без необкід» дого оголошення, без барабанів та труб. Війна за допомогою брехливих слів, за допомогою оманливих уявлень», за допомогою підступних посмішок. Класична війна цілила в серце, щоб убивати й підкорювати, економічна цілила у живіт, щоб експлуатувати й збагачуватися, культурна війна вцілює в голову, щоб паралізувати не вбиваючи,, щоб підкорити, зіпсувавши, і збагатитися за рахунок розкладу культур і народів. Культурна війна застосовує всі' свободи й зловживає ними, щоб проникати всюди й руйнувати зсередини всі цінності, всі різноманітності, в духовні багатства народів». Характерно, що про наслідки цієї культурної війни, про американізацію європейських культур говорять і французи, й італійці, й греки, й інші європейці, які спокусили (раніше нас) всі принади американських кіно- та телебойовиків, року й джазу, кока-коли й жувальної гумки.

Але не лише Західна Європа опинилася сьогодні перед фактом втрати власного культурного обличчя. Якщо у минулому столітті багато діячів російської культури виступали проти «бездумного європейництва» (сто-років тому Н. Я. Данилевський навіть випустив книгу «Росія і Європа. Погляд на культурні й політичні відносини слов'янського світу до германо-романського»), то нині нам значно більше слід опасатися «американ-ництва». Сьогодні ми спільно з Європою протистоїмо наступові північно-американського культурного способу життя, захищаючи загальноєвропейські культурні цінності, свою культурну самобутність, своє право на самостійне існування.

Процес утвердження культури був досить протиріч-ним. Він супроводжувався гострою ідейною боротьбою. Треба було відстоювати культурну спадщину минулого проти прихильників вульгарно-соціологічного, нігілістичного підходу (Пролеткульт). Останні закликали знищити стару культуру, ліквідувати музеї з реліквіями минулих формацій і створити особливу, пролетарську культуру. У 20-ті роки XX ст. ожили традиції передвижників: художнє життя країни вимагало мистецтва гостросоці-ального й зрозумілого широким масам. У той же період не тільки продовжувало розвиватися, а й переживало дійсний розквіт мистецтво, яке ми звемо «російським авангардом», оскільки час революційних перетворень , кличе художників до нових творчих експериментів. Продовжував розвиватися супрематизм у прикладному мистецтві, графіці, дизайні, архітектурі, виявив свої можливості конструктивізм, яскравим прикладом якого був монументальний архітектурний ансамбль «Держпром» у Харкові.

Однак ией сплеск у розвиткові культури із встановленням панування адміністративно-командної системи в нашій країні поступово спадав, і загалом до початку перебудови в культурі тривала боротьба між бюрократичним і гуманістичними напрямками. Лише в результаті революційної перебудови в нашій країні зможе повністю розкритися культурний потенціал, який спря-маваний на розвиток людини як громадянина, як високоморальної, естетично розвинутої особистості, яка може творити за законами правди і краси.

Захист культурної самобутності народів в усьому світі містить множину проблем. У горизонтальній площині проблеми культурної самобутності виявляються у не-скінченій численності соціальних ситуацій: від етнічних, релігійних і мовних меншостей до робітників-емігрантів; від культур, які намагаються зміцнити національну єдність на основі певної базової культурної самобутності, до поневолення — повільного, але невмолимого — великих культур одноманітної космополітичної культури. У вертикальній площині проблема значно складніша, бо необхідно точно й конкретно визначити, від чого може відмовитися дана група і що вона пристрасно бажає зберегти. Захист культурної самобутності, зрозуміло, не повинен означати «вавілонізації» людства, так само, як не допустимо жертвувати культурними різницями в ім'я загальної одноманітності.

Сприяти різноманітності культур — одна із цілей світової спільності (ООН), що зафіксована в першій статті Статуту ЮНЕСКО. У ній говориться, що мета спів робітництва — сприяти «зближенню і взаєморозумінню народів шляхом належного використання апарату колективного інформування, рекомендуючи для цього укладення міжнародних ухвал, які вона (ЮНЕСКО) вважатиме корисними для вільного розповсюдження ідей словесним і образотворчим шляхом». Однак культурна різноманітність не є чимось саме собою зрозумілим, її необхідно розвивати. І ряд останніх технічних досягнень відкриває особливі перспективи в цьому плані.

Головну роль тут, безумовно, вирішують досягнення в галузі електронних засобів зв'язку. Папір і фотоплівка як засіб збереження і передачі інформації поступаються магнітофонній плівці та лазерному дискові, кабельному телебаченню тощо, 3 появою нових засобів передачі \ інформаційних і розважальних програм буде, напевне, розширюватися й потреба, і економічні умови, що змінюються, дадуть змогу передавати спеціалізовані текечи та відеопрограми, які повніше б задовольняли різноманітні потреби аудиторії. Деякі скептично настроєні культурологи схильні вважати, що нова техніка телекомукі-кацій принесе ще більше засилля американської «пап-культури»