Реферат на писаний колективом сайту
РЕФЕРАТ
на тему:
Культура кіммерійців та скіфів
На зламі II—І тис. до н.е. сюди прибуло плем'я кімерійців (ймовірно, іранського походження), завоювавши південно-причорноморські степи. Кімерійці мали культурні зв'язки з Малою Азією, Кавказом та іншими країнами, їхню культуру треба вважати продовженням трипільської.
Кіммерійці — перші кочові вершники, що з'я-
вилися в Україні, є також і першими її жителями, назва яких дійшла до нас. Не хто інший, як Гомер, оповідаючи у своїй «Одіссеї» про північне узбережжя Чорного моря, називає його «землею кіммерійців». Це, напевно, і є найдавніша писемна згадка про Україну. Але нічого, крім назви людей, що населяли землі, які в ті часи вважалися похмурим краєм світу, Гомер не говорить про кіммерійців. Багато вчених тримаються думки, що кіммерійці вийшли із своїх прабатьківських земель у нижньому Поволжі, перекочували низовинами Північного Кавказу й десь близько 1500 р. до н. е. з'явилися на Україні. Проте інші відкидають гіпотезу про міграцію й стверджують, що кіммерійці були корінним населенням України. Так чи інакше, кіммерійці населяли межиріччя Дону й Дністра аж до 7 ст. до н. е. Трохи згодом, під натиском інших кочовиків зі сходу, вони відійшли до Малої Азії. Вичерпний аналіз небагатьох наявних нині джерел схиляє істориків до цілого
ряду висновків стосовно цих «споживачів кобилячого молока», як їх називали греки: 1) кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя; 2) вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з вершників; 3) завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Україні добу заліза; 4) зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті.
З приходом кіммерійців у нашому краї розпочинається епоха заліза. Вони займалися кочовим скотарством( коні, вівці, велика рогата худоба) і тому не мали постійних населених пунктів. Продукти землеробства та деякі інші речі купували або захоплювали у сусідніх землеробських племен. Кіммерійці були добрими металургами (відомі кілька сортів сталі). Виготовляли добру зброю (далекобійний лук та стріли з бронзовими дволопатевими вістрями; залізні мечі до 1 м., бойові булави) та кінське спорядження. Їх зброю почали використовувати інші народи. Розвинута обробка каменю, кістки, дерева. Прикраси з золота, срібла та бронзи. Посуд з глини, рідше з дерева.
Суспільство кіммерійців знаходилося на рівні військової демократії. Існувала майнова нерівність. Виділилася військова аристократія та пастухи-скотарі бідного та середнього достатку.
Кимерійці мали укріплені городища (Немирово, Волковці, Пастирське, Мотронівку, Хмільне та інші). Вони ховали небіжчиків і мали некрополі (с. Волоське на Запоріжжі). У них були складні ритуальні обряди.
Збереглися стели — статуї із зображенням людей (с. Волковці біля Кам'янця-Подільського, с. Білогрудівка б. Умані, Білозерка на Херсонщині).
Кимерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями.
Основу їх війська складала легкоозброєна кіннота, що не мала важкого захисного спорядження (лише панцири та щити з шкіри). Походи проти сусідів та більш далеких народів Європи та Азії. Зображення цих кіннотників можна зустріти у мистецтві греків, етрусків, ассірійців. Походи на північ проти землеробських племен, які чинили гідний опір та у результаті створили міцний союз, побудували систему городищ, розвинули військове мистецтво та відбили напади кіммерійців. У походах в Європу кіммерійці доходили до Греції (поховання вождів знайдені у Болгарії). До Передньої Азії у VIII ст. до н. е., та на початку VII ст. до н. е. Тоді кіммерійці, витіснені з П. Причорномор'я скіфами, змушені були покинути свої землі. Під їх ударами загинули або ослабли Лідія, Фрігія, Урарту.
З іранських племен, які побували в Україні в І тис. до н. е. (VII — II ст. до н.е.), найбільше пам'яток залишили по собі скіфи. По скіфах залишилися в південній Україні вали великих городищ; скіфських царів ховали під величезни-ми курганами, а навколо них робили величезні вали і рови.
Розкопки таких поховань свідчать про те, що разом з по-мерлими клали їхню зброю, дорогоцінності, забитих коней, слуг.
Своєрідне скіфське мистецтво відіграло дуже велику роль у формуванні слов'янської культури і слов'янського будівництва.
Треба згадати також і про скіфську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним візерунком, та скіфське декоративне мистецтво, в основі якого — зобра-ження тварин. Цікавий вигляд мають також скіфські кам'яні статуї воїнів. З початком грецької колонізації (VI ст. до н. е.) Причорномор'я на скіфів дедалі більше впливає антична культура, і це відбивається на мистецьких виробах, скіфському побуті. Про це свідчать тогочасні знахідки в Неаполі скіфському (поблизу Сімферополя), тодішній сто-лиці скіфського царства. Тут виявлено традиційні скіфські будівлі, прикрашені на давньогрецький лад портиками і фресками.
Як свідчать розкішні поховання скіфських царів у курганах, що й досі трапляються в українських степах, багаті могили племінної знаті й водночас убогі могили простих людей, суспільно-економічне розшарування стало досить помітним явищем серед «царських» скіфів. Крім награбованого у війнах, основним джерелом багатств для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Своїм торговим партнерам скіфи пропонували товари, що ними згодом уславиться українська земля: збіжжя, віск, мед, хутра, рабів. За це вони отримували вина, ювелірні вироби, інші предмети розкошів, до яких у них уже розвинувся великий апетит.
Про це свідчать своєрідні прикраси, надзвичайно оригінальне за своїм стилем декоративне мистецтво з характерними для нього мотивами тваринного світу. Воно з великою майстерністю відображає пластику оленів, левів, коней, що вражають граційністю й красою.
Традиції