Амарнське мистецтво значною мірою продовжило роз-виток культури Нового царства.

Фараони наступної, XIX династії, особливо Рамзес II, продовжували боротьбу з жерцями й аристократичною вер-хівкою. Для зміцнення серед народу авторитету царської влади знову розгортається храмове будівництво, насампе-ред увага скеровується на розширення храму Амона в Карнаку. Цей храм вражає грандіозним масштабом, пишним декором, великою кількістю статуй.

Рамзес II особливо дбав про те, щоб створювалися скульптури на його честь. Так, перед Луксорським храмом було поставлено шість великих статуй фараона, а в храмі Рамзеса II — грандіозну статую царя.

До кращих образів Рамзеса II належить статуя фараона, що знаходиться в турінському музеї (Італія). Реалістично зображені тіло фараона, одяг. Скульптор створив образ сильного, впевненого в собі воїна. Традиції мистецтва Амарни особливо відбилися на розписах храмів і гробниць, в яких художники прагнули відтворити побутові сцени ("Поливка саду", "Молитва під пальмою" та інші).

За Рамзеса II розгорнулося будівництво по всьому Єгип-ту. Часто храми вирубувалися в скелях Абу-Сімбела (Ниж-ня Нубія). Перед Великим храмом височіли чотири гігантські статуї царя. Безперервна війна, важке становище простолюду Єгипту призвели до значного ослаблення країни. Народні маси кілька разів піднімали повстання. Цей процес завер-шився тим, що з XI ст. до н.е. Єгипет втратив цілісність і панівне становище серед держав давнього світу. Велике бу-дівництво припиняється, знижується художня цінність па-м'ятників.

Останні спалахи високої мистецької культури спостері-гаються за фараона Шешонка І (X ст. до н. е.), який нама-гався повернути Єгипту втрачену славу. При цьому ще добудовувався Карнак. Деяке культурне відродження відбу-лося за так званої ефіопської (кушитської) ХХУ династії, підтримане царем на ім'я Шабах (VIII—VII ст. до н.е.), свідченням чого є реалістичні скульптурні твори, зокрема портрет градоначальника Фів Ментуемхта. У часи, коли він жив, Єгипет уже захопила (цар Асаргаддон) Ассирія (при-близно 670 р. до н. е).

Короткий розквіт єгипетської культури припадає на пе-ріод правління саїської династії (VII—VI ст. до н.е.). Ха-рактерним для всіх видів мистецтва стає особливе тяжіння до художніх форм Стародавнього царства. Пишність поми-нальних гробниць "саїського ренесансу", багатство їхньо-го внутрішнього декору, реалістичне трактування скульп-турних портретів, розквіт художніх ремесел — усе це мало вплив на подальший розвиток єгипетського мистецтва, незважаючи на тяжкі наслідки перського завоювання (525 р. до н.е.). Царі саїської династії правили майже 100 років, з 663 р. по 525 р. до н. е. У цьому ж році Єгипет стає перською сатрапією, підкорений армією царя Камбіза. Культурний розвиток занепадає, розчиняючись у хвилях народних повстань.

У 332 р. до н.е. Єгипет був завойований македонцями. Проте він зберігав політичну самостійність за часів династії Птолемеїв, засновником якої був воєначальник Птолемей, що захопив владу в Єгипті після смерті Александра Македонського у 323 р. до н, е. У цей період спостерігаємо повернення до старих традиційних форм культурного побуту й будівництва, що засвідчують храми в Едфу, Есні, Дендері, на острові Філе. Проте на їхній архітектурі вже позначили-ся елліністичні віяння.

Значні досягнення стародавніх єгиптян у галузі фізики, хімії, медицини, хірургії. Вони користувалися десятковою системою числення, їм були відомі арифметичні і геометричні прогресії. Щоб будувати піраміди, палаци, гробниці, потрібні були не тільки знання з математики, але й з геометрії, треба було вміти обчислювати об'єми циліндра, півкулі, піраміди. Стародавні єгиптяни вміли передбачити затемнення Сонця, інші явища природи, особливо періоди розливу Нілу, від яких залежало ведення зрошувальної системи сільського господарства.

Висновки

Отже, культура Стародавнього Єгипту, що бере свій ви-ток з III тис. до н.е. (офіційна версія), є однією з найста-ріших і унікальних культур Сходу.

У стародавніх єгиптян, ймовірно, вперше в історії куль-тури ми знаходимо високий розвиток почуття краси. Єгип-тяни прагнули надати краси усім предметам. Проте вони не виготовляли чудові речі виключно заради їхньої краси. Всі предмети служили якійсь практичній потребі.

Стародавній Єгипет став, вірогідно, батьківщиною світо-вої релігії та естетики. Обожнена сонячна куля постійно вважалась стародавніми єгиптянами вищим благом та ви-щою силою. Сонце і життєва сила, світло й краса з пра-давніх часів ототожнювалися в єгипетській культурі, були життєдайними печатками земного життя.

Основними підвалинами єгипетської культури є віра у вічне життя, особисте безсмертя. Стародавні єгиптяни дуже цінували щастя, а також насолоди й утіхи, вважаючи їх найвищою земною метою. Життя і його цінності настільки поважалися, що переходили в "загробний світ", у якому люди, за власною уявою, мали вести таке ж життя, як і на землі.

Проте єгипетська культура розвивалася дуже повільно, являючи типовий зразок застійної давньосхідної культури.

Список використаної літератури

Древние цивилизации. – М., 1989.

История Древнего мира. Расцвет древних обществ. – М., 1989.

Історія світової культури. – К., 1993,

Історія світової та української культури. – К., 2000.

Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997.

Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.