Важливим джерелом для вивчення поглядів Леонарда да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тис. аркушів), написані на розмовній італійській мові. Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. “Трактат про живопис”, складений після смерті Леонардового учнем Ф.Мельни і виявивши великий вплив на художню європейську практику і теоретичні думки, складався із відривків, багато в чому самостійно взятих із контексту його, записок. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були зв’язані нерозривно. Живопис він розумів, як універсальну мову (подібно математиці, у сфері науки). в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, яке царить в природі.

Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі області науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично відносячись до популярного у той час ідеалу ученого-ерудита, Леонардо да Вінчі був найбільшим яскравим представником нового заснованого на експерименті мистецтвознання.

Особливу увагу Леонардо да Вічні приділяв механіці, називаючи її “раєм математичних наук” і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і ховзькості вивчав опір металів, займався гідравлікою. Багато численні гідротехнічні досліди допомогли Леонарду правильно писати рівновагу рідини у посуді.

Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних догадок, набагато випередивши епоху; такі наброски проектів металургійних печей і прокашних станів, ткацький станків, друкарських, деревообробних, землероб них та інших машин, підводної лодки і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів, конструкції літальних апаратів і парашута.

Зібрані Леонардо да Вінчі спостерігання над виливом прозорих та напівпрозорих середовищ на забарвлення предметів, відображені в його живописі, призвели до утвердження, у мистецтві Високого Відродження принципів повітряної перспективи. Універсальність оптичних законів була зв’язана для нього з уявленням про однорідність Всесвіту, він був близький до створення геліоцентричної системи, вважаючи Землю “точкою в світоутворенні”.

Вивчаючи стійкість людського ока Леонардо да Вічні висловив правильні догадки про природу біокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнюючи результати розписів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації, Йшовши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він, розглядав організм, як зразок природної механіки” Леонарда да Вінчі вперше описав ряд кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м’язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув ввести дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше став розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи і тут структурно-функціональні моменти. Він дав опис листорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

Леонардо да Вінчі помер 2 травня 1519 р, у замку Клу, біля Амбуаза, Турень, Франкція. Можна сподіватись, що не всі ще документи знайдені, не всі введені у науковий коловорот. Лише в тридцяті роки ХХ ст. ми дізналися точну дату народження, а ще двадцять років потому був знайдений турецький перевід листа Леонардо до султана Баязида ІІ з проектом грандіозного мосту через Босфор.

Говорячи про природну необхідність законів мінеральної дії і „розумному оснащенню” природи, Леонардо да Вінчі поступово виключав із своїх теорій ідею про бога. Невтомний учений – дослідник і геніальний художник Леонардо да Вінчі залишився і традиції особою – символом епохи, “яка потребувала титанів і яка породила титанів по силі думки, любові та характеру, по багатосторонності та вченості”.

Висновок

Відродження: суть та вплив на розвиток політичної думки. В XIV-XVI ст. починаються соціально-економічні процеси, які в підсумку приводять до формування в Європі індустріального суспільства. Незадоволення католицькою церквою переросло в справжнє масове явище, яке називається Реформацією. її діячі в різних країнах (М. Лютер, Т. Мюнцер, Ж. Кальвін) сприяли зміцненню світського розуміння держави, головними цінностями якого були б свобода совісті, особи, думки та ін. Виникають ідеї рівності всіх людей перед законом. Світогляду церкви окремі мислителі цього періоду протиставляють віру в людину-творця. В політичних доктринах яскраво проявляється гуманізм. Центральною проблемою стає проблема співвідношення держави і особи. Так виникає ідеологія Відродження.

Епоха Відродження - період у культурному та ідейному розвитку країн Західної і Центральної Європи (в Італії ХIV-ХVI ст. в інших країнах - кінець ХV-ХVІ ст.). Це період переходу від середньовічної культури до культури Нового часу. Відмітні риси світогляду епохи Відродження: антифеодальний в своїй основі, світський, антиклерикальний характер, звернення до культурної спадщини античності, ніби "відродження" його (звідси і назва епохи). Ідеї Відродження сприяли руйнуванню феодально-релігійних уявлень і багато в чому об'єктивно відповідали потребам буржуазного суспільства, що зароджувалося.

Список літератури