культурно-освітня діяльність М. Павлика. Важливим моментом у загальній світоглядній платформі вченого і літерато-ра була його прихильність радикалізму, будь-яким рухам, що вели до свобо-ди совісті і діяння. М. Павлик мав чітку позицію і погляд на націю як органічну єдність матеріального і духовного життя народу. Іван Франко у статті «Реалісти чи кар'єристи?», підкреслюючи, що Михайло Павлик та інші керівники радикального руху «безмірно поглибили те поняття», довели, що «народность се житє народа, матеріальне і духовне, се єго розвій, на який складається природна форма (географічне положення, раса, мова та ін.) і культурний, отже, набутий зміст».
Чимало дослідників повоєнного часу — істориків, економістів, філософів, літературознавців — зараховували М. Павлика до пропагаторів наукового соціалізму, мало не приписували йому тяжіння до комуністичної ідеології. Сьогоднішні ж обставини й умови вимагають об'єктивно, справді по-науково-му аналізувати ту суспільно-економічну й духовну ситуацію та атмосферу, в якій жив і творив М. Павлик. Він перш за все і передусім був «селянським філософом», поборником за права простого, знедоленого люду; він прагнув волі і свободи усім націям і народам; він не лише сповідував ідеї визволення, а й закликав до творення незалежності України як самостійної держави. «Словом і ділом, сами й з другими.., найскорше і недожидагочи, коли то ще буде спільна соціальна революція, добитись хоч такої волі особи, слова, зборів і товариств, яка єсть по всій Європі». Ідея вільності, незалежності українського народу, ідея побудови незалежної суверенної держави не покидала Павлика до останніх днів життя. У багатьох статтях, оглядах, рецензіях письменник і вчений утверджував і обстоював цю ідею. Характерною в цьому плані є передмова М. Павлика до брошури М. Драгоманіва «Пропащий час. Українці під московським царством (1654—1876)», видану ним у Львові 1909 р. Хіба не на часі хоча 6 ось ці рядки автора передмови: «Скажете, до такої роботи, на смерть або життя, треба найперше загальної свідомості, котрої нема ж! А я скажу, що така свідомість виростає до загальності серед самої боротьби, тим певніше, що провід у ній мусіли би взяти свідомі елементи, яких уже доволі... Всю ж нашу націю повинен би пхнути до боротьби... просто інстинкт — інстинкт самозбереження, котрий метав же колись маси нашої нації на татар, турків, поляків, москалів — та й доказував чудес!», Проводячи аналогію між історіями греків, сербів, болгар, румунів та українців, автор передмови, посилаючись на святі слова присяги запорожців гетьманові І. Мазепі 9 квітня 1709 р. — «Добути абодома не бути!» — М. Павлик утверджує думку, що при єдності народу у своїй законній і виправданій боротьбі за державність мусить «розпастися й російська деспотія!».
Свідченням тому, що М. Павлик був справдешнім патріотом свого, віками ярмленого народу, що він так і залишився на березі вічної ріки наївного соціалізму, є звернення Павлика «До Василя Стефаника і до людей», спогади і виступи на Павликовому ювілеї 1904 р. Д. Лукіяновича, М. Лозинського, інших діячів культури.
М.Павлик ще на зорі громадсько-літературної діяльності визначив свої суспільні орієнтири. Протягом нелегкого, часом протирічивого життя-буття, він уточнював якісь тактичні позиції, десь ішов на здоровий компроміс задля ідеї, загальнонародної справи, але ніколи не схибив в основному і визначальному - чесному служінні трудовому народові, тим селянам-трударям, які винесли його на верховини вселюдського поступу за права і цілі трудящих. Уже на схилі літ Павлик, підсумовуючи основну частину прожитого, самокритично говорив на своєму ювілеї, що навіть у світлі того соціалізму під яким він розумів суму людських знань та справедливості — і не більше, — основою основ є посвята національної інтелігенції на службу трудовому люду.
Минають літа, у вирій здіймаються роки, все далі й далі відводять нас від того соціально-історичного періоду, у якому жив і творив Михайло Іванович Павлик. Зібрати в архівних сховищах усе з його різнобічної талановитої спадщини і видати повним академічним багатотомним зібранням творів; відновити колись існуючий у Косові літературно-меморіальний музей Павлика; встановити пам'ятники, барельєфи та знаки у містах і селах, де працював, перебував письменник; назвати його іменем вулиці, школи - тільки в такому разі матимемо право вести мову про заповнення «білих плям» у нашій історії, літературі, культурі, лише за цієї умови підростаюче покоління повірить нам, що дбаємо про всеукраїнський духовний Ренесанс.
Л і т е р а т у р а :
Енциклопедія українознавства. – Т 5. – С. 1916-1917
Качкан В.А.: Хай святиться ім’я твоє: студії з історії укр. літ. ХІХ – ХХст.: кн. 2. – Коломия: Вік, 1996р. – 307с.
Качкан В.А.: Михайло Павлик /Нариси життя і творчості. – К.: Дніпро, 1986р. – 175с.
Качкан В.А.: Українське народознавство. – К.: Либідь, 1994р. – 336с.
Михайло Павлик: Бібліографічний покажчик. – Львів, 1986р. – 203с.