Проектуючи концептуальні думки, передбачення О.Грушевського з його книги “З сучасної української літератури: Начерки і характеристики” на сучасний літературний процес, бачимо, що справді в історії народу трапляються такі моменти, коли вся суспільність захоплена одним могутнім змаганням і творить свій загальний світогляд. Тоді й література, що покликана відтворити реальне життя, одностайна, з одним яскраво вираженим напрямом, однією літературною школою. І такий період за словами О.Грушевського, можна охарактеризувати одним видатним письменником, можливо, навіть одним найвизначнішим твором. Але це буває рідко. Звичайно ж у літературі існують і по-своєму проявляють себе різні ідейно-естетичні напрями і школи. Отже, вибрати для характеристики літератури щось одне було б хибним заняттям.

Тому О.Грушевський і розглядає літературу в постійному русі, еволюції, в шуканні нових шляхів , у творенні нових поглядів і образів. Характеризуючи літературу в той чи інший момент її розвитку, дослідник простежує передусім її основний напрям, визначає коло ідей та образів. Аналізуючи літературну діяльність окремих письменників, він відокремлює типове від індивідуального. В пошуках загального, типового намагається вийти за межі визначних ,талановитих творів, у яких, безперечно, відбилася індивідуальність автора й неначе затьмарила загальні прикмети життя, часу, буття. І щоб все ж таки підкреслити загальні спільні теми і риси в усій літературі, вчений досліджує прояви індивідуальності в обробленні сюжетів окремими письменниками, для чого відступає від загальноприйнятого поділу письменників на більш і менш значних чи визначних.

Підкреслимо, що дослідник розглядав творчість того чи іншого письменника у загальних рисах. Потім у спеціальному розділі “Загальний погляд на українську літературу ХІХ в.” Він зробив ряд важливих узагальнюючих доповнень та висновків. О.Грушевський справедливо наголошує, що читачеві слід мати на увазі постійну зміну літературних напрямів, течій і впливів; будь-якого письменника слід розглядати в тісному зв’язку з літературною традицією і не слід забувати про еволюцію поглядів та оцінок на того чи іншого автора, його творчість взагалі.

Досить цінною є філософсько-критична розвідка О.Грушевського “М.Гоголь і сучасна українська суспільність”. Умовно поділяючи творчість М.Гоголя на два періоди, аналізуючи його прозу під кутом українського менталітету та психологізму, О.Грушевський робить кілька важливих спостережень. “...Палка любов до рідного краю, рідної природи, - пише дослідник, - становить важливу рису в індивідуальності українця , і почуття і настрої Гоголя поділяли сучасні йому українські інтелігенти. Через те, коли північні читачі-росияне зачитувалися українськими повістями Гоголя, упиваючись пишною красою далекої України та переносячись гадкою в сю чарівну країну; українці знаходили в описах Гоголя своє рідне, близьке, тільки змальоване великим артистом, відчували теж чуле відношення до рідного краю, рідної природи”. Можемо без перебільшення говорити, що саме мовна стихія разом з майстерним обробленням етнографічних деталей і становили прикмети національної письменницької індивідуальності Гоголя.

Є у творчому доробку О.Грушевського кілька публікацій про Т.Шевченка (“Шевченко і Кухаренко”, “Життє і творчість Шевченка (1814-1838)”, “Історичні твори Шевченка на лекціях історії”). Ведучи мову про значення історичних творів Т.Шевченка як цікавих і цінних ілюстрацій при вивченні рідної історії, дослідник зауважує ,що “вони збуджують живі симпатії до діячів минулої доби, до їх праці і діяльності ,викликають сльози співчуття до їх страждань в неволі, в’язниці , до їх передчасної або жорсткої загибели”.

О.Грушевський виявився серйозним бібліографом та книгознавцем. Так, скажімо, видаючи книжку “Наукове Товариство імені Т.Шевченка і його видання 1905-1909 рр.”, йому довелося не тільки описати всі публікації, а й дати аналітичний огляд основних видань, доповнюючи ту чи іншу публікацію відомими йому матеріалами й джерелами. Перед читачем, з одного боку, хроніка видавничої діяльності Товариства, з іншого – фаховий аналіз продукції.

ВИСНОВОК:

Таким чином, Олександр Грушевський, як і його брат Михайло, також значною мірою прислужився українській науці, літературі, народознавству. Довгі роки його прізвище було в числі тих, на кого наклали свого часу ідеологічне табу. Нині ж ми маємо можливість прилучитися до його багатої творчої спадщини.

Л і т е р а т у р а :

Качкан В.А.: Хай святиться ім’я твоє: студії з історії укр. літ. ХІХ – ХХст.: кн. 2. – Коломия: Вік, 1996р. – 307с.

Качкан В.А.: Українське народознавство. – К.: Либідь, 1994р. – 336с.

Енциклопедія українознавства. – Т 5. – С. 1916-1917.