РЕФЕРАТ

на тему:

„Культурологія Палестини”

План

1. Палестина.

2. Утворення племінних союзів в Палестині.

3. Релігія і культура якнайдавнішої Палестини.

4. Палестина в I тисячолітті до н.е. Поява ізраїльських племен в Палестині.

5. Утворення Ізраїльської держави.

6. Культура і релігія Палестини. Іудаїзм і Біблія. Мистецтво і література Ізраїлю і Іудеї.

Список використаної літератури.

1. Палестина

Палестина — країна, яка лежить між Єгиптом і Сірією, в природному відношенні ділиться на декілька областей. Біля побережжя Середземного моря тягнеться родюча низовина, яка відкрита вологим морським вітрам. Низовина ця відокремлена від Фінікії, що знаходиться північніше, гірським хребтом Кармел, що перетинає північну частину Палестини навскоси і створюючи скелястий мис. На схід від низовини розташоване горбисте нагір'я, на якому в ранні століття стали можливими землеробство і скотарство. Ще далі на схід країна розітнута глибокою, вузькою долиною річки Іордан, яка впадає в солоне і мляве Мертве море. Там же розташовані сухі степи, перехідні в Сірійську пустелю.

З півночі до Палестини проникають відроги гір Лівану і Антілівана. Між цими відрогами і поперечним хребтом Кармела розташована Есдраєлеонська долина. На крайньому півдні Палестина переходить в суху гористу пустелю, яка тягнеться у бік гір Синайського півострова. Суха і пустинна смуга низовин займає перешийок, що відділяє Палестину від Єгипту. Аж до кінця IV тисячоліття до н.е. клімат Палестини був вологішим, а частина Західної низовини була заболочена; Заїордан’є було зайняте пишними пасовищами; у долинах річки Іордан і її приток росли густі ліси. Країна була зручна для землеробства, яке і виникло тут в якнайдавніші часи, — ще в період мезоліту або раннього неоліту.

Набагато пізніше клімат стає сухішим, поступово зникають ліси і болота, степи бідніють. Густі ліси і чагарники зберігаються тільки в долині Іордана, проте, ця глибока западина не перетворилася, як інші річкові долини в сусідніх країнах, в життєво важливу артерію країни, а послужила бар'єром між її західною і східною частиною.

Вже стародавні єгипетські дані, які датуються III тисячоліттям до н.е., свідчать про заселену Палестини семітами, які займалися частиною скотарством, частиною осілим землеробством. Жили вони на рубежі IV і III тисячоліття до н.е. в укріплених поселеннях, знали мідні знаряддя праці. Траплялося, сюди скоювали походи єгипетські війська. В період Середнього царства палестинські племена пастухів і осілі племена підкорялися єгипетським фараонам. Очевидно, притока пастушачих племен із степів сусідньої Аравії походила періодично, накатами. Нові прибульці, осідаючи тут, переходили до землеробства.

Великі зміни в житті Палестини відбулися в II тисячолітті до н.е. Населення Заїорданья переходить до занять кочовим скотарством; з півночі проникають нові племена — хурріти, і, швидше за все, у малій кількості також і носії тієї індоєвропейської мови, яка біля цього ж часу мала місце в хуррітській державі Північної Месопотамії — Мітанні.

Проте ж населення залишалося, швидше за все, як і раніше, в основному, західно-семітичним по мові.

2. Утворення племінних союзів в Палестині

Племінні пересування, що відбувалися на початку II тисячоліття до н.е. були частково зв'язані з використанням коня як в транспортних цілях, так і у військовій справі, і привели до створення протягом XVIII в. до н.е. великого і, можливо, різнорідного в етнічному плані союзу племен, які називали гиксосами. Конкретні причини створення союзу і його історія не ясні, але, в усякому разі, відомо, що він охопив велику територію від Північної Сірії до Єгипту, а центром його, мабуть, стала саме Палестина. Здобич, награбована гиксосами в Єгипті, збагатила племена, що брали участь в гиксосському союзі, особливо племінну знать. Археологічні знахідки в Палестині вказаного періоду, особливо багаті поховання, показують, як росли накопичення і майнова нерівність.

Вигнання гиксосів з Єгипту і подальше завоювання єгиптянами Палестини, яке почалося в першій половині XVI в. до н.е., привело до розорення країни, що засвідчене археологічними даними. Палестина не була включена до складу єгипетської держави Нового царства. Єгиптяни грабували Палестину, яка була ласою здобиччю і поставляла рабів. У різних фортецях Палестини, серед яких тоді вже виділялися Єрусалим і Мегиддо в Есдраєлеонськой долині, продовжували сидіти і власні царі, представляючи місцеву знать, від яке вони цілком залежали. Суспільний і державний пристрій цих мікроцарств був подібно пристрою аналогічних держав Фінікії. Правда, в останніх більше значення мало землеробство і у меншій мірі — ремесло і торгівля. Що ж до матеріальної культури, то Палестина тепер значно відставала від Фінікії. Єгипет викачував з цих царств достатньо, щоб населення Палестини украй обтяжувалося єгипетським владицтвом. Тільки постійними військовими походами і змістом військових гарнізонів, підлеглих єгипетським намісникам, Єгипет підтримував тут свою владу.

Окрім осілого ханаанейсько-хуррітського населення, до якого, можливо, в період хеттско-єгипетських воєн додалися і хетти, що відбувалися з території Хеттського царства. У Палестині, як і в Сірії, було населення іншого роду, пов'язане з кочівниками пустелі. Деяка його частина, мабуть, окрім скотарства, займалася ще і землеробством, поступово осідаючи і зберігаючи первіснообщинні порядки. Ці люди, які в письмових джерелах називаються хапіру, а по-шумерськи сагаз (підріже жив, головорізи), з'являлися іноді з світом, як наймані сільськоробочі, іноді ж з війною, прагнучи захопити землю і фортеці осілого населення. Вони представляли достатньо серйозну небезпеку для єгиптян і місцевої ханаанейсько-хуррітської знаті ще і тому, що місцеве населення шукало союзу з хапіру в боротьбі проти своїх і чужих владик. Особливо значним центром осідання хапіру були східні і південні райони Ліванських гір.

Можливо, що серед хапіру,