які походили із західно-семітичних по мові племен, що мешкали в Сірійському степу від Палестини до Евфрата і Месопотамськой рівнини (у відомих нам вавілонських джерелах під назвою суту, аморєєв), були і предки євреїв, в подальшому основного населення Палестини I тисячоліття до н.е.
Величезного удару по владицтву Єгипту в Азії був завданий нашестям “народів моря” — племен побережжя і островів Малої Азії, а також Егейського морити, початкуючих рух в другій половині XIII в. до н.е. Ці племена пройшли вогнем і мечем уздовж східного побережжя Середземного моря, спустошивши південні області Хеттської держави. В кінці XIII в. до н.е. в Палестині починають домінувати нові племена, які склали єврейський союз під назвою Ізраїль. Вперше він згадується в одному з єгипетських написів (близько 1230 р. до н.е.), де названий при переліку країн, потерпілих від ударів “народів морити”. На відміну від інших назв Ізраїль визначається в написі як народ, плем'я, а не країна. Тому можна припустити, що стародавні ізраїльтяни ще залишалися кочівниками і не осідали в якій-небудь конкретній області. Але у такому разі Ізраїль повинен був з'явитися в районі Палестини декілька раніше, проте, незадовго до 1230 р. до н.е. Про це свідчить і відсутність в пізніших переказах, зібраних в Біблії, вказівок на владицтво єгиптян в Палестині. Як припускають окремі учені, якби ізраїльтяни з'явилися на землях Палестини вже за часів так званого амарнського листування, то, ймовірно, в Біблії збереглися б які-небудь відомості або вказівки на те, що єгиптяни перебували в Палестині і вели боротьбу з Ізраїлем.
3. Релігія і культура якнайдавнішої Палестини
Культура перших жителів Палестини — ханаанєїв — була по своєму рівню нижче за культуру єгиптян. Перші палестинці в умовах первісного суспільства не могли створити мистецтва, яке могло б порівнятися з мистецтвом Єгипту. Звідси витікає, що художня творчість ханаанєїв, володіючи рядом оригінальних рис, в той же самий час випробовувала дуже сильний вплив Єгипту. Характерним для цього часу є факт імітації єгипетських виробів. Родичі палестинських ханаанєїв до Сірії, яка з давніх часів контактувала з Двуріччям, несла до Палестини впливу шумеро-аккадської культури.
Писемність в Палестині з'являється в II тисячолітті до н.е. В більшості своїй ханаанеї використовували аккадську мову і клинопис, а також єгипетську ієрогліфіку. Проте їм була відома і писемність Фінікії, пристосована до ханаанейської мови. У Палестині був поширений і так званий синайський лист, як вже наголошувалося, можливо — прототип алфавіту Фінікії. Ученим відомі ділові документи з Ханаана, тому цілком вірогідно, що існувала і письмова література, яка до нашого часу чомусь не дійшла.
Кожна община, плем'я, кожне місто ханаанєїв звичайно мали власного покровителя в особі богів, який найчастіше позначався ім'ям Ваал, що означає “пан, господар”. З культом Ваала поєднувалися культи і інших божеств, які вважалися його дружинами, дітьми і так далі. Значне розповсюдження мали культи богинь родючості — Аштарт (Астарта), Анат, а також дощивши, грому і блискавки — Хадада. На честь богів будувалися храми, але поклонялися і дерев'яним і кам'яним стовпам, які носили назви ашерів, массебів. Жінка, що віддається багатьом чоловікам, тим самим прославляла культ бога родючості. Широко були поширені людські жертвопринесення. При зведенні якої-небудь важливої будівлі або, наприклад, фортеці в підставу закладалася людська жертва. Часто це була дитина. Під час військової небезпеки або природних катаклізмів вважалося потрібним приносити в жертву власних дітей, народжених першими.
4. Палестина в I тисячолітті до н.е.
Поява ізраїльських племен в Палестині
У I тисячолітті до н.е. історія Палестини знаходиться в тісному зв'язку з історією таких країн, як Єгипет, Вавілон і Ассірія, що були основними центрами тодішньої цивілізації.
Протягом XIII — XII вв., в період ослаблення єгипетського впливу на Палестину, в цій країні існувала безліч дрібних міст-держав, які населяли племена ханаанєїв. Мабуть, в першій половині XIII в. до н.е. на території Палестини з'явилося об'єднання споріднених племен, носяче назву Ізраїль. Корінне населення в сільських місцевостях при вторгненні ізраїльтян бігло, а те що не встигло бігти або знищувалося, або зливалося врешті-решт з новими прибульцями. Захоплення міст давалося з набагато більшою працею, і ханаанейські міста ще довго продовжували існувати в оточенні ізраїльського населення.
Осідаючи на постійне місце проживання, кочівники перетворювалися в землеробів. В цей же час жителі Палестини освоїли мистецтво споруди кам'яних цистерн, які обштукатурювалися зсередини вапняним цементом, що давало можливість збирати і тривалий час зберігати дощову воду. Це дозволило землеробам, які раніше поселялися тільки біля струмків і джерел, освоїти центральне нагір'я. Тут і відбувалося швидке осідання прибульців. Але поступово вони захоплювали і долини, займаючи міста — опорні центри ханаанєїв.
Перехід ізраїльських племен до осідлості
У боротьбі з корінним ханаанейським населенням за нові землі міцніли тимчасові войовничі об'єднання ізраїльських племен. З другого боку, розселення ізраїльських племен на порівняно великому просторі згодом зіграло велику роль в їх неминучому роз'єднуванні. Наприклад, плем'я іудеїв, яке осіло на півдні в гірській області на захід від Мертвого моря, через деякий час названої Іудєєю, раніше всіх відокремилося від основного ядра ізраїльських племен. Це плем'я захопило на півночі найбільшу і найродючішу частину Палестини.
Ізраїльські племена досить легко, швидко завоювали Палестину, оскільки корінне населення цієї країни — ханаанеї були сильно ослаблені господарюванням єгипетських поневолювачів, безперервними війнами, нескінченними вторгненнями і набігами хапіру, а потім і “народів морити”.
Іудеї всю захоплену силою зброї землю розділили, як і належить завойовникам, на наділи.