Очевидно, з наших старих рукописних скарбів збереглося дуже мало, але те, що збереглося, могло б бути окрасою культури хоч би найбагатшого народу. Кращі з наших ілюмінованих рукописів — це Остромирове Євангеліє 1052 р., прикрашене трьома мініатюрами євангелістів; Збірник Святослава 1073 р. з мініатюрами Христа на престолі, собором святих і портретом Святослава з родиною; нарешті, Трірський Псалтир, або Молитовник Гертруди, 70-х років XI в., що поряд із мініатюрами німецького походження має п’ять мініатюр, зв’язаних з Україною походженням, тематикою і стилем. Остромирове Євангеліє і Збірник Святослава постали в Києві, українські мініатюри Трірського Псалтиря — на Волині, точніше, в Луцьку або Володимирі-Волинському.

Мініатюри Остромирового Євангелія характеристичні тим, що їхні золоті контури, виповнювані інтенсивними барвами, нагадують техніку перегородчастої емалі, що в ній проміжки між золотими дротами обрисів заливалися різнобарвним скливом. Поза тим тут, як і в Збірнику Святослава, звертає на себе увагу спосіб обрамовування мініатюр схематичним зображенням церкви, чого не бачимо в неукраїнських мініатюрах. «Мініатюри цього Євангелія, — каже K. K. Герц, — належать до одного митця, точніше маляра, й були виконані спеціально для цього рукопису, а не взяті з якого-небудь іншого, приміром, грецького рукопису, що поза тим часто траплялося. Старовинна пам’ятка українського малярства є разом із тим кращою пам’яткою нашої мініатюри».

Збірник Святослава як літературний твір був копією з болгарського оригіналу, зладженого для царя Бориса в X в. Мініатюра п’ятиверхої церкви, зображеної ніби в поперечному прорізі, прикрашена з боків зображеннями птахів. Змальовані з живим натуралізмом, вони настільки близькі до сирійсько-елліністичних і коптських зображень пташиного царства, що про македонське походження їхньої стилізації годі й говорити (Сичов). З історичного боку цінним є родинний портрет князя Святослава, який хоч і відданий іконописним стилем, але виявляє всі риси індивідуальності й костюмів портретованих.

Трірський Псалтир чи пак Молитовник Гертруди, який зберігається тепер у кафедральній скарбниці в Чівідел’я (Північна Італія), складається з кількох частин. Найстарша (аркуші 15 — 208), тобто сам Псалтир, була написана й розмальована німецькими ченцями з Райхенау для трірського єпископа Егберта в 984 — 990 рр. Незабаром по її написанні до Псалтиря було долучено аркушики з різними молитвами (219 — 233), й нарешті в XV в. з початку кодексу пришито шість аркушів (5 — 10) із латинськими молитвами Гертруди й п’ятьма мініатюрами східного, візантійського типу. До молитов долучено чотири аркуші (1 — 4) календарика й пам’ятника.

Власничкою молитовника, вшитого до Егбертового Псалтиря, була Гертруда, «княгиня ляховиця», мати князя Ярополка-Петра Ізяславича, котрий княжив у Володимирі-Волинському й загинув у боротьбі з Ростиславичами (1085) від рук насланого душогубця.

Німецький дослідник нашої пам’ятки Газельоф висловив переконання, що мініатюри були виконані в Києві в 1078 — 1087 рр., коли там уже існували мистецькі майстерні при Печерській лаврі. На думку цього дослідника, в тих мініатюрах збереглися — з незначними відхиленнями — візантійська композиційна схема та іконографія, й вони, цінні для староукраїнського мистецтва й побуту, стоять близько до мініатюр Остромирового Євангелія і Збірника Святослава. У противенстві до Газельофа Кондаков висловив переконання, що текст і мініатюри Молитовника Гертруди були виконані не в Києві, а в Західній Україні — у Володимирі, Луцьку, а може, й у Галичі. Виконавцем їх був не грек, а німець або слов’янин, що користувався напіввізантійськими й напівзахідними зразками. Нарешті, Сичов запевняє, що мініатюри Молитовника є твором не одного, а трьох митців. Один із них малював романо-візантійську мініатюру апостола Петра, другий домальовував до неї портрети Ярополка та його дружини Ірини. Ці мініатюри є явним синтезом візантійських форм із формами німецької мініатюри райхенавської й регенбурзької шкіл часів цісаря Оттона. Третій мініатюрист був автором Богородиці печерського типу, виконаної в стилі греко-македонських мініатюр. Де саме виконані ці мініатюри — важко сказати. Напевне, в середовищі, в якому з’єдинення східних традицій із західноєвропейськими формами й технічними прийомами було можливе. Це, власне, промовляє за те, що мініатюри були виконані на території Західної України.

Інші рукописи західноукраїнського походження, як Кристинопільський Апостол XII в., Кримське Євангеліє 1144 р., Холмське Євангеліє XIII в., Галицьке Євангеліє, писане пресвітером Георгієм «при князі Льві й сині його Юрії» в 1266 р., й нарешті Перемишльське Євангеліє роботи єромонаха Василя з початку XIII в. з мініатюрами чотирьох євангелістів, — відзначаються характеристичною простотою і стриманістю в багатстві рисунку й колориту своєї орнаментики. Не бачимо в них тієї багатої фауни, яка в східноукраїнських рукописах засвідчує своє східне походження. Рисунок західноукраїнських орнаментованих (рідше — ілюмінованих) рукописів — простий, колорит не виходить поза жовту, червону й синю фарбу, до якої в XII в. приєднується ще й зелена. Соколовський підмітив, що ця орнаментика «безумовно найбільш убога з-поміж усіх слов’янських, що вживали кирилицю, але хто знає, чи не найменш сувора й варварська». Стильово вона найближче підходить до болгарської.

Патріархи української образотворчості. Християнська культура й образотворчість, насаджувана на українських землях чужинецькими руками, не одразу могла розраховувати на використання для цього місцевих сил. Бо хоч усі роди мистецтва існували в нас уже в поганську добу (а деякі з них, як дерев’яне будівництво чи ювелірство, розвинулися дуже високо), все ж процес