Фігурною й орнаментальною емаллю декоровані такі вибагливі вироби староукраїнського ювелірства, як колти, тобто золоті коробочки з пахощами, що їх жінки чіпляли над вухами, пришпилюючи до кіс чи очіпків, або носили на грудях. Емаллю покривали ланки княжих та боярських ланцюгів (барм) і, нарешті, нагрудні хрести (енколпіони) та медальйони.

Дорогоцінність матеріалу, вживаного в емал’ярському рукоділлі, вимагала високої майстерності у виконанні та композиційно-орнаментальної помисловості.

«Тепер уже доведено, — говорить Грабар, — що найбільш тонкі, мистецькі вироби існували в Києві та що знахідка предметів візантійського стиля не завжди означає грецький імпорт, а, навпаки, буває пам’яткою місцевої роботи в добре засвоєному стилі, зі зрозумілою для митця орнаментикою й особисто важливим для нього змістом».

Розвиток культури княжої доби значною мірою спирався на господарський добробут тодішньої України. З різних джерел знаємо, що визначні князі розпоряджалися великими засобами золота й дорогоцінностей. Коли князь Ізяслав Ярославич старався здобути собі допомогу німецького цісаря Генріха (1075), то надіслав йому в дарунках «безцінні багатства в золотому посуді й безцінних одягах». Не залишався позаду і його суперник Святослав, який дав цісареві «стільки золота, що його ніхто з живих не затямив у такій кількості в Німеччині». Коли Володимир Василькович смертельно занедужав, то, за словами літописця, «роздав убогим усе своє майно: золото й срібло й дороге каміння й пояси золоті й срібні свойого батька й свої, і підноси великі срібні сам перед своїми очима потяв і поламав на гривни, й намиста великі своєї бабки й матері всі перетинав, і розіслав милостиню по всій землі».

Знаємо, як польського короля Болеслава Хороброго дуже засліпила розкіш київського двора, та скільки добра в золоті, багряницях і коштовних хутрах вивіз польський король Казимир, пограбувавши осиротілий Львів у 1340 р. Польський хроніст Траска розповідає, що до рук Казимира потрапили тоді дві княжі діадеми, золочений престіл, саджений самоцвітами, багата мантія, багато хрестів із щирого золота, з яких один мав у собі великий шматок Господнього хреста. Усі ті скарби ввійшли до складу коронної скарбниці у Кракові. У кафедральній скарбниці на Вавелі донині зберігається золотий хрест чудової роботи, за одним з описів середини минулого віку — «високий на лікоть, греко-руської роботи, з частицею дерева Св. Хреста, весь закритий мережею, сплетеною з безлічі малесеньких листків, пташенят, звірят і людських фігур, вироблених із відмінною поставою, виразом, одягом, але з неодмінною дбайливістю у виконанні. Серед тієї чарівної мережі — 60 самоцвітів і 100 перлів». Ці й інші подібні літописні відомості переконують нас, що в княжій Україні золотарство було однією з преважливих ділянок мистецької культури та що крім привізних предметів розкошів й вибагливості воно займало чимало місцевих сил при золотничих верстатах.

Про те, яку велику роль у староукраїнському золотарстві відігравала емаль, мова вже була. Крім емалі, в орнаментації золотарських виробів уживався «рисунок черню», тобто техніка оксидування. Широко була поширена філігрань, тобто дрібножолоблений чи витиснений орнамент. Досить рідким засобом декорації було дороге каміння, таке характеристичне для готичного золотарства.

До нас збереглося чимало зразків староукраїнських срібних нараменників, котрі, складені з двох зігнутих пластинок, сполучених шарнірами, були вкриті гравірованим рисунком фантастичних фігур та арабесок, деколи ажурно різьблених.

Типовими для нашого золотарства й дуже поширеними були ковтки у формі металевої рурки з нанизаними на неї трьома перлинами або металевими ажурними чи емальованими галками. Дехто з дослідників назвав ці ковтки «київськими».

Цікаві своїм напівхристиянським, напівпоганським характером були змійовики. Це круглі, пишно декоровані медальйони, що на лицьовому боці мали зображення якогось християнського святого, а на відвороті — плетінковий, змієподібний орнамент (від чого й походить назва). Їх носили як талісмани й амулети проти недуг і чарів, що свідчило про доволі нез’ясований ще релігійний світогляд наших предків. Дуже гарні змійовики знайдені в Чернігові й Білгородці під Києвом. Золотий чернігівський змійовик мав належати князеві Володимиру Мономаху. На його лицьовому боці зображений архангел Михайло, а на звороті — голова, подібна до античної Горгони Медузи.

Розкоші й пишнота княжого двора в Західній Україні, як це бачимо із грабунку короля Казимира й принагідних знахідок, мало в чому поступалися київському двору. А знахідка так званого Молотівського скарбу переконує нас у тому, що й з огляду техніки і стилю в золотарстві всієї княжої України панувала однорідність. У 1896 р. в с. Демидів, присілку с. Молотів, біля Миколаєва над Дністром, було знайдено срібний скарб, збережений у невеликій глиняній посудині, вкопаній у землю. Горщик розсипався при копанні, а срібні предмети перейшли до Ставропігійського музею у Львові. У скарбі знайдені один браслет, складений із двох частин споєних разом обручок, пара менших і пара більших нараменників зі срібної спіральне зігнутої стяжки, пара ковтків до підвішування з трьома галками, пара навушниць подібної ж форми, три персні з печатками, один перстень із геометричним рисунком черню на щитку, один перстень із випавшим камінцем та 65 чеських монет XIII і XIV вв., що творять рівночасно кінцеву дату закопання знайдених предметів. Найцікавішим із них для нас є той срібний двоскладний нараменник із гравірованим орнаментом. Кожна половинка нараменника розділена накладеними на неї декоративними аркадами на три поля. Середуще поле однієї половинки має схематичний рисунок лілеї, відповідне їй поле другої частини — рисунок чоловіка в