«Молотівська знахідка, — говорить М. Грушевський, — показує, з одного боку, ще раз, що й західні окраїни української землі входили в круг того мистецтва, що витворилося на Наддніпров’ї, як і те, що це мистецтво було ще в силі в нас у XIV в. та зникло, мабуть, під новими впливами, що їх принесли з собою XIV і XV віки. Були це східні впливи, але вже відмінні від давніших, а ще більше перевага західної культури».

Російська дослідниця Полонська в цілому так характеризує староукраїнське золотарство: «Дивлячись на його пам’ятки, ми мимоволі дивуємося ніжності й красі роботи, чарові, якому могли б позаздрити сучасні ювеліри перед своїми попередниками з княжої доби. Нема тут грубості, що визначає вироби Сибіру, важкості й схематичності латинських пам’яток, убогості фантазії окрас фінів і литовців. Тут усе гармонійне, чарівне, яскраве й свіже колоритом»

Висновок

Cучасне сакральне мистецтво в Україні переживає складну пору відродження. Заборона церковного будівництва в радянський період привела до гострої нестачі церков і врешті-решт до необхідності форсованого розвитку церковного мистецтва. Робиться це за відсутності власного творчого досвіду, точніше, спираючись на досвід більш як півстолітньої давності.

Художники-монументалісти та архітектори вирішують сьогодні складну творчу проблему – проблему “еволюційного стрибка”, ставлячи за мету якнайшвидше ліквідувати відставання, що виникло в розвитку українського сакрального монументально-декоративного мистецтва.

У зв’язку з цим досвід українського зарубіжжя в даній галузі набуває особливої цінності. Одним з найактуальніших виступає завдання освоєння досвіду сакрального монументально-декоративного мистецтва. Вивчення стану проблеми свідчить про відсутність всесторонніх знань про історію українського сакрального мистецтва зарубіжжя у ХХ ст.

Поодинокі дослідження з проблем сучасного сакрального мистецтва проводились у довоєнний період науковцями Західної України. Низку досліджень українського сакрального мистецтва було проведено в діаспорі у повоєнний період. Аналіз проводився на прикладах новозбудованих церковних споруд. Як правило, їх розгляд обмежувався окремими регіонами зосередження українських церков. Врешті-решт на сьогодні науковий матеріал перебуває в розрізненому стані. Існує гостра необхідність у його впорядкуванні та системному аналізі.

Визначальними стають питання становлення, формування та розвитку сакрального монументально-декоративного мистецтва поза Україною, роль та значення традицій у цьому процесі, особливості трансформації української традиції в чужорідних умовах, вплив на формальні особливості українського сакрального монументально-декоративного мистецтва загальносвітових мистецьких тенденцій ХХ ст.

Таким чином, актуальність теми українського сакрального монументально-декоративного мистецтва зарубіжжя ХХ ст. обумовлюється:–

необхідністю заповнення пробілів, які виникли в теорії та історії розвитку українського монументально-декоративного мистецтва, внаслідок заборони церковної тематики у період УРСР; –

відсутністю всесторонніх наукових знань про історію і особливості розвитку українського (зарубіжного) монументально-декоративного мистецтва у ХХ ст.;–

реальними практичними потребами сучасного церковного мистецтва, пов'язаними з широкомасштабними будівництвом, оздобленням й обладнанням церков в Україні.