ІV. Література і мистецтво

Перші відомі пам'ятники Камбоджійської літератури доангкорского періоду (2—9 ст.) представлені санскритськими написами на стінах у храмах Вокань (територія сучасного В'єтнаму, 3 ст.) і Тонле-Бати (6 ст.). До початку 7 ст. відносяться написи на древньокхмерській мові. Ангкорський період (802—1433) характеризується загальним розквітом кхмерської культури, що розвивалася під впливом ідеології брахманізму і буддизму махаяни: на санскриті писали Яшоварман II, Кавишвара, Йокиндра, Субхадра; на кхмерській мові — Каосатхипадей Кау, Дуонг, Тьєй Нон, Неакпанг, Сампхеар, Пхокдей і ін. Деяке поширення в літературі одержує також мова палі. Особливе місце займає лірична поема «Індрадеви» і епос «Реамкер» по мотивах індійської «Рамаяни», написані на кхмерськом мові. Найбільш значним явищем у літературі так званого середнього періоду (1434—1862) було народна поема-сказання «Тум і Теау» (15 в.) про трагічну любов юнака і дівчини. Письменники Соттан Прейтьеа Ен, Саом Лоть, Ну Кан і ін. продовжували створювати традиційні добутки і при французькому колоніальному режимі (1863—1953). Один із кращих добутків цього часу —поема «Сратоп Тьек» Бамрае Утей Нгинга, написана на матеріалі древніх сказань. У 30—40-х рр. з'являються перші романи, що відрізняються гуманістичною спрямованістю: «Пайлинська троянда» (1936) Ньок Тхаема, «Сопхат» (1938) Рим Кина і «Зів'ялий квітка» (1947) Ну Хатя

Найдавніші пам'ятники мистецтва Камбоджі — орнаментована кераміка неоліту, бронзові вироби середини 1-го тис. до н.е. У 6 ст. в Ангкор-Борей і в 7 ст. у Самбор-Прей-Кук були побудовані святилища (прасати) — прямокутні в плані цегельні вежі, розчленовані пілястрами й увінчані пірамідою з помилкових поверхів; стіни прикрашалися різьбленням по стукоті, помилковими порталами. Під індійським впливом виникли м'яко й узагальнено модельовані статуї 6 в. Більш самобутні стрункі, витончені, повні життя і разом з тим величні статуї 7—8 ст. У 9 в. склався тип ансамблю з прасатов і підсобних будинків, оточених огорожею (з павільйонами-ворітьми «гопура»), а пізніше також галереями і каналами (До в Ролуосе, 9 в.; Бантеай-Срей, 10 в.). Тоді ж виник тип «храму-гори» — східчастої піраміди, увінчаної 1 чи 5 прасатами й оточеної галереями і каналами (Баконг у Ролуосе, 9 в.; Пранг у Кох-Кере, 10 в.). У 10 в. цегла змінюється латеритом і піщаником, розцвітає мистецтво різьбленого декору, у якому в пишний рослинний орнамент уплітаються фігури божеств, небесних дівши, тварин і чудовисьКамбоджа Строго фронтальні статуї 9—13 ст. відрізняються монолітністю, міццю узагальнених обсягів, графичной стилізацією деталей. У 9—13 ст. склався гігантський комплекс Ангкор, включавший безліч багата прикрашених храмів і палаців; особливо значна найбільш зроблений і грандіозний храм-гора Ангкор-Ват (близько 1113—50) і побудована як єдиний і величний архітектурний ансамбль (кінця 12 — 13 ст.) столиця Ангкор-Тхом з величезними ликами божеств на численних вежах. Рельєфи, що тягнуться нескінченними рядами, у галереях храмів Ангкора чудові жвавістю і виразністю батальних і побутових сцен, багатством ритму, гнучкістю контурів. З 14 в. кам'яне зодчество занепало, древні міста були закинуті. Будувалися дерев'яні палаци і буддійські храми (королівський палац і «Срібна пагода» у Пномпеневі) з галереями, загостреними по краях дахами, різьбленням, ліпленням, золотим розписом по лаку. Споруджувалися кам'яні колоколовидні ступи. Кам'яна скульптура перемінилася дерев'яної і бронзовий (статуї Будди; статуетки танцівниць, героїв епосу), а рельєфи — розписами (клейовими фарбами) на теми буддійських легенд. З 2-й половини 19 в. у містах будуються будинки в дусі французької еклектичної архітектури. У розписах і картинах Вікна Теп Нимит Тлака (початок 20 в.) декоративна стилізація сполучається з реалістичною виразністю облич. З проголошенням незалежності (1953) почалося планомірне містобудування (нові міста — Кампонгсаом, 1957—1960, Бокор, 1962). У містах побудовані залізобетонні будинки як у місцевих традиціях — з галереями, вежами, крутими схилами дахів (архітектор Ванмоливан), так і в сучасному стилі, з лоджіями і солнцезащитніми пристроями. Масова забудова в селах і містах — пальові каркасні будинки, часто з верандою. Традиційні народні ремесла — ручне шовкоткацтво, батик, різьблення по дереву і слоновій кістці, гравірування по металу, розпис кераміки, вишивка, вирізання зі шкіри (ажурні пано, фігури тіньового театру). Розвиваються живопис і графіка (Нгок Дим, Сам Юний).

Джерела музичної культури кхмерів, формування їх класичної музичної системи, інструментарію восходят до глибокої стародавності (оркестр, а також окремі інструменти зображені на барельєфах древніх храмів Ангкора). Досягши розквіту в період Ангкорської КАМБОДЖІ, кхмерская класична музична система збереглася майже в незмінному вигляді. Музика кхмерів заснована на пентатоніці. Структуру її визначає ритм, тому головне місце в оркестрі належить ударним інструментам — барабанам (сампхо, чхайям), подвійним литаврам (ско-тхом), що скандують ритм танців, пісень, і цимбалам, гонгам, «співаючий» акомпанемент. Мелодію веде гобой (пей про, пей-пок, пра пий) чи очеретяна флейта (кхлой). Струнні інструменти (введені в 12 ст.) — лютні (та диеу, тяпей і та кхе), інструменти типу скрипки (тро-чі, тро-сао, тро-кмае) виконують тоніку. Великий класичний оркестр, що відрізняється від народного оркестру лише кількістю інструментів, супроводжує представлення Королівського балету. У Пномпені заснований інститут образотворчих мистецтв, що готує професійних акторів, музикантів, танцорів. Інститут збирає інструментальний, пісенний, танцювальний і літературний фольклор, що в обробленому вигляді демонструється на тимчасових підмостках, що споруджуються під відкритим небом. У Пномпені вибудований концертний зал.

У древніх храмах збереглися написи, у яких згадуються імена танцівниць, співаків