РЕФЕРАТ

на тему:

„Іван Франко і світова культура”

План

1. Біографія Івана Франка.

2. Погляди Івана Франка на історію староукраїнської літературної мови.

3. Давні писемні пам'ятки в науково-дослідницькій та художній практиці Івана Франка

Використана література.

1. Біографія Івана Франка

ФРАНКО ІВАН (27.08.1856, с. Нагуєвичі, тепер Львівської обл. — 28.05.1916, м. Львів) - поет, прозаїк, драматург, перекладач, багатогранний вчений, громадсько-політичний діяч.

Народився в родині коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, Львівському (філософський факультет), Чернівецькому та Віденському університетах (в остан-ньому 1893 р. захистив дисертацію). Брав участь у роботі студентського «Академіч-ного гуртка» «Друг». Тричі ув'язнювався австрійською владою за небажаний для неї напрям громадсько-політичної діяльності. У 1887-1897 pp. працював у газеті «Kurjer Lwowski». 1890р. став одним із засновників радикальної партії в Галичині, що згодом переросла у національно-демократичну. Протягом 1894-1897 pp. редагував «Житє і слово», в 1898-1906 pp. разом з М. Грушевським — «Літературно-науковий вістник». За участю І. Франка видані альманахи «Ватра», «Веселка», «Перший вінок», тижневики «Народ» і «Хлібороб». Світоглядне еволюціонував від соціал-демок-ратизму до українського самостійництва й соборництва. З 1908 р. різко погіршився стан здоров'я. Похований на Личаківському кладовищі Львова. Його ім'ям названа область - Івано-Франківська, Львівський університет, Київський драматичний те-атр, багато установ освіти, науки, культури в Україні і за її рубежами.

Почав творчість у гімназійні роки оригінальними поезіями й перекладами, «увійшов на літературне поле молодим і невиробленим», дебютувавши у «Друзі» со-нетом «Народна пісня» (1874). Підсумок своєї творчості перших 20 років І. Франко визначив так: «Двадцять літ життя і пра-ці — може, не так пильної, не так свідомої і суспільної, як би треба було, та все-таки, смію сказати, продиктованої щирим бажанням загального добра і поступу, щирою любов'ю до рідного народу і рідного краю».

І. Франко - митець титанічної праці. Видані 50 томів є лише половиною творчого доробку. Але й при цьому вражають незвичайні здобутки: 7 томів оригінальної поезії, 6 - перекладної, 9 томів оригінальної прози, 2 томи драматичних творів. Ще більше вражають масштаби інтересів, творчих шукань, ідейно-естетичних від-криттів: в обсязі його творчої обсервації - народ, характер і доля різних поколінь, верств, літературних традицій України, а водночас - історія і доля людства, переклади творчості найвидатніших митців світової літератури. Крім української, писав також польською, німецькою, іншими мовами.

I. Франко логічно й закономірно став теоретиком і практиком «новітнього», або, як він називав, «наукового», реалізму, що став прологом літературно-творчої системи XX ст., еволюціонував від натуралізму в дусі Золя до неоромантизму. Етапною на цьому шляху стала вже збірка «З вершин і низин» (1887, 1893). Саме в ній генеру-ючим постає образ «вічного револю-ціонера» з поезії «Гімн», покладеної на музику М. Лисенком. Це вічний дух сво-боди і справедливості, фаустівського шу-кання сенсу буття; бо він — Україна, яку розпинають на голгофі рабства, але вона не вмерла і буде жити, оскільки є часткою цілісного світу, незнищенним космосом, оплотом нескореності і свободи; бо той дух — прообраз українця, що еволюціонує з Ярослава Мудрого, Данила Галицького і Митуси (володаря і митця), Б. Хмель-ницького, Г. Сковороди і Т. Шевченка, щоб виявити безсмертя суверенної осо-бистості, безмежної мудрості і мужності години. Саме найвищий гуманістичний ідеал допомагає йому в новаторських ху-дожніх формах виразити безмежну сутність тогочасного світу, дійсності України у циклах «Веснянки», «Осінні думи», «Україна» і ін., у «Галицьких образках», «Жидівських мелодіях» та легендах («Смерть Каїна», «Цар і аскет»).

Поезія і влада, особистість-нація - вселюдство, природа й людина, тимчасове і вічне, характер і доля народу - ці проб-леми порушуються в наступних збірках. Але бачення їх щоразу глибше, багатше, новочасніше. «Зів'яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1890), «Semper tiro» (1906), «Давнє й нове» (1911), «Вірші на громадські теми» (1913), «Із літ моєї молодості» (1914) - це сплески найвищих емоцій і найглибших роздумів, рідкісний синтез емоціо і раціо, інтимного й громадянського, радості й болю, віри й відчаю, любові й страждання людини, що прагне глибин самоусвідомлення.

Широкий резонанс не лише серед українського, а й серед інших народів мали твори І. Франка й тому, що були написані польською («Маніпулянтка», «Панталаха», «Лель і Полель», «Історія кожуха») чи німецькою («Свинська конституція», «Острий-преострий староста», «Історія однієї конфіскати») мовами.

Новаторськими стали й драматичні твори І. Франка: комедії «Рябина» (1886), «Майстер Чирняк» (1894), «Учитель» (1896), драми «Украдене щастя» (1894), «Сон князя Святослава» і «Кам'яна душа» (1895), «Будка ч. 27», етюд для дітей «Суд святого Николая» (1895). Написані для на-родного театру, вони, як і п'єси Г. Ібсена, Г. Гауптмана, Р. Роллана, українських митців «театру корифеїв», стали життєдай-ною школою самопізнання й виховання людини та нації.

Не менш вагома роль І. Франка як фольклориста, літературного критика, історика й теоретика мистецтва, перекладача, публіциста. За свідченням письменника, ще в шкільні роки він зібрав більш як 800 народних пісень. Пізніше збирав і аналізував український фольклор у системі загальнослов'янських і світових контактів, що допомогло йому у відкритті не тільки суті народності письменників, як-от Т. Шевченка, а й праджерел та суті української художньої системи, які І. Франко відносив до язичницької доби Київської Русі. Праця «Студії над українськими народними піснями» (надрукована в «Записках Наукового товариства ім. Шевчен-ка», видана окремою книжкою 1913 р.) і досі залишається настільною книгою для українських фольклористів.

Етапними стали й естетико-теоретичні та історико-літературознавчі праці І. Франка. В студіях «Руський театр у