КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

„Загальні риси розвитку культури ХІХ століття”

План

Науково-технічний прогрес і формування нових світоглядних орієнтирів.

Основні художні течії ХІХ століття: класицизм, романтизм, реалізм.

Особливості розвитку художньої культури в кінці ХІХ століття.

1. Започатковані епохою Просвітництва тенденції культурного розвитку знайшли своє відображення в ХІХ столітті, однак в цей період проявили себе нові соціально-історичні фактори, які суттєво вплинули на всю систему культурного життя Європи.

Одним із таких факторів став промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактурного виробництва до машинного виробництва. Цьому процесові в значній мірі сприяло створення парової машини видатним англійських винахідником Джеймсом Ваттом. Промисловий переворот докорінно змінив не лише технічну основу виробництва, а й суттєво вплинув на побут, ціннісні орієнтації людей. Швидкими темпами зростав процес урбанізації, втягуючи у вир міського життя мільйони людей, ламаючи звичний патріархальний спосіб існування. Все це формувало відчуття напруженої динаміки оточуючої дійсності. Впродовж ХІХ століття людство нагромадило велику кількість наукових знань, успішно застосувавши їх на практиці. Так, однією з найбільших проблем, розв’язаних в даний період, було отримання і використання електроенергії. Великий вплив на розширення інформаційного простору, на весь культурний процес світового розвитку мало винайдення телефону, радіо, фонографа, грамофона та ін.

Якісному стрибку в розвитку природознавства сприяли три великі відкриття: створення клітинної теорії, відкриття закону збереження і перетворення енергії, створення еволюційної теорії. У природознавстві назрівала заміна метафізичного погляду на природу – діалектичним.

Успіхи в галузі природознавства позитивно вплинули на розвиток філософської думки. Особливо виділяється в цей період німецька класична філософія, яка веде свій початок з часу появи перших праць Еммануїла Канта. Важливе місце у філософії Німеччини посідають Йоганн Готліб Фіхте та Фрідріх фон Шеллінг, а вершиною німецького класичного ідеалізму вважається філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, головне досягнення якого теорія діалектики. Дуже важливо, що Гегель зробив спробу систематизації всього змісту виробленої людством культури. Всю історію людства філософ розглянув як єдиний процес, в якому кожна доба займає своє особливе місце і спричиняє вплив на наступні епохи.

Філософія Гегеля мала величезний вплив на розвиток науки в цілому та історичних досліджень зокрема. Філософи та історики намагалися з’ясувати закономірності різних періодів світової історії. Характерно, що в цей період надзвичайно зросло загальне захоплення історією. Майже в усіх європейських країнах утворюються історичні товариства, формуються національні школи істориків, серед яких особливо виділяється школа, яка склалася у Франції в добу Реставрації. Формування світоглядних орієнтирів відбувалося і в сфері розвитку суспільно-політичної думки, яка в країнах Західної Європи найбільш рельєфно представлена такими течіями, як консерватизм, лібералізм, соціалізм.

Всі ці процеси та фактори робили відповідний вплив на розвиток художньої культури, для якої характерним було розмаїття напрямів, методів, видів та жанрів. Діячі мистецтва, художньо відображаючи світ, по-своєму допомагали людям пізнавати його красу, його цінності та прерогативи. ХІХ століття породило справжніх титанів людського духу.

2. Два європейської культури притаманна була послідовна зміна трьох основних художніх напрямків: класицизму, романтизму, реалізму, і лише наприкінці століття дають про себе знати перші ознаки модернізму, що згодом вилилися в буйне розмаїття художніх течій на початку ХХ ст.

Такий поширений раніше у культурному процесі Західної Європи напрям, як класицизм, на початку ХІХ ст. відходить у минуле, поступаючись місцем романтизму, який заполонив творчу уяву багатьох митців. Але саме в цей час класицизм дав людству такі шедеври мистецтва слова, як твори німецьких мислителів Й.В.Гете (1749-1832) та Й.Ф.Міллера (1759-1805 рр.). В стилі класицизму творили і видатні французькі художники Жак Луї Давид (1748-1825 рр.) та його учень Жан Огюст Доменік Негр (1780-1867 рр.) Давід був першим живописцем Наполеона.

Давід створив величезну школу учнів. З його майстерні вийшов і великий художник Жан Огюст Доменік Негр, який також змалював ряд знаменитих портретів, а також художніх полотен. Однією з головних його праць є вівтарний образ для церкви його рідного міста Монтована, де Негр навмисне подає образ мадонни близьким до Сікстинської мадонни, виражаючи своє захоплення Рафаелем і намагання бути вірним заповітам великого художника.

Якщо ж вести мову про романтизм, що прийшов на зміну класицизмові, то його поява в значній мірі була зумовлена бурхливими подіями Французької революції 1789-1794 років, які змінили не тільки соціальний устрій Франції, риси її побуту і станові відносини, а й пред’явили мистецтву нові вимоги: служити не вибраній публіці, а революційним масам. І воно дійсно вийшло із стін палаців на вулиці і площі, заговорило могутньою і в той же час доступною для всіх мовою. Разом з тим поява романтизму пояснюється і певним розчаруванням в результатах революції, в ідеології Просвітництва і в буржуазному прогресі.

Саме тому основою романтичного світосприймання став болючий розлад ідеалу і соціальної дійсності, а романтичний герой – це герой гордої одинокості і неприйняття світу через його недосконалість. Він часто виявляється поставленим в надзвичайні умови, в яких розкривається могутність його духу. Своєрідність цього методу – напруженість подій, велика роль фатальних випадковостей, широке використання фантастичних і легендарних образів і мотивів, гротеск і контраст як улюблені засоби зображення. В своїх художніх узагальненнях романтики тяжіють до символіки, уникаючи побутової конкретизації характерів.

Головними представниками романтизму в німецькій літературі були: Нова ліс (Фрідріх фон Харденберг), Е.Т.А.Гофман; в англійській – У.Вордсфорт, В.Скотт, Дж.Байрон, П.Б.Шеллі, В.Гюго, А.Ламартін, Жорж Санд та інші.

Геніальний англійський поет Джордж Гордон Нобель Байрон (1788-1824 рр.),