Культури, які вважаються правоосновою українського народу

Історія державно-правового розвитку на території сучасної України бере свій початок віл середини 1 тис. до н.е., коли у народів і племен Північного Причорномор'я з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспільства.

V VII—ЦІ ст. до н.е. у степових районах Північною Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідників вважає, що формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії як місцевих (кіммерійських), так і прибулих (іранських) кочових племен. Прихід цих кочових племен у причорноморські степи датується кінцем VIII—VII ст. до н.е.

У VII ст. до н.е. у скіфів утворюється могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н.е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами*. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. На північ від царських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташовувалися скіфи-хлібороби (орачі). Геродот вважав скіфів одним народом, але спосіб життя, господарювання доводить протилежне. На думку деяких вчених, більш імовірно, що скіфів-орачів можна вважати прапращурами українського народу.

У VII—VI ст. до н.е. більшість скіфських племен вже знаходилася на останній сходинці первіснообщинного ладу.

Родові зв'язки все ще були сильні. Основною суспільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кожній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на землю в цей час не існувало.

У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів, належала общині, племені. Родова організація відігравала велику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочівлях та ін.

У скіфському суспільстві VII—VI ст. до н.е. вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників — кочових скотарів і осідлих землеробів — виділялася родоплемінна знать (родові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони захоплювали під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною.

Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям — "царям", які очолювали скіфське військо під час походів. Влада "царів" передавалась у спадщину, але кандидатури "царя" та його наслідника все ще затверджувалися народними зборами.

Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соціальна диференціація, процес класоутворення, що розпочався, сприяли посиленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійсної царської влади.

Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспільстві, війна скіфів з військами перського царя Дарія І у 514—513 pp. до н.е.

За Геродотом, скіфські племена, що вели боротьбу з персами, складалися з трьох основних частин, угруповань. Кожну з них очолював свій військовий вождь — "цар". Один із них на ім'я Іданфірс був головним, і йому підкорялися інші вожді.

Боротьба з Дарієм І, що закінчилась перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії. Крім того, у цій боротьбі кочові племена, у першу чергу царські скіфи, виступили на захист всього союзу, чим забезпечили собі панівне становище у союзі племен. Це надало їм можливості експлуатувати землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарієм І влада "царів" і військово-дружинної знаті.

У підсумку на рубежі VI—IV ст. до н.е. у Скіфії, як вважає ряд скіфочогів. відбувається становлення класового суспільства та виникнення рабовласницької держави. Незважаючи на смерть Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скіфія залишалася все ще сильною в економічному і воєнному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атсєм, існувало з IV до III ст. до н.е.

Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько III ст. до н.е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський (неподалік від сучасного Сімферополя) — з міц- ними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство у Криму досягає у II ст. до н.е. Воно проіснувало аж до другої половини III ст. н.е. і було знищено готами.

Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був досить високим. Панівне становище в економіці займало орне землеробство і скотарство. Скіфи вирощували різні культури рослин. Скіфи орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, а й на продаж. Орання землі здійснювалося за допомогою запряженого волами плуга, врожай збирався залізними серпами, зерно змолочувалось у зернотерках. Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники. Значних успіхів набуло у скіфському суспільстві також виробництво шкіри, ткацтво та ін. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Скіфи доставляли