Особливості культури Візантії
План
1. Історичні передумови становлення культури Середньовіччя.
2. Наука і освіта в епоху Середньовіччя. Розвиток медичних знань.
3. Література й образотворче мистецтво середньовічної Європи.
1. Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.
У культурному житті розмаїта візантійська культурологія розмежовується на такі основні періоди:
1) відмирання античності і встановлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення (IV— VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним занепадом та аграризацією міст (кінець VII— початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX—X ст.); 4) найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом міського життя (XI—XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII—XIII ст.); 6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, характерною ознакою якого було відновлення античної освіченості (XIV — початок XV ст.).
Слід підкреслити, що культура Візантії — це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхнього синтезу, зумовленого географічним положенням і багатонаціональним характером Візантійської держави. Переплетення європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
У Візантії існувала мовна та релігійна спільність. Етнічну основу цієї держави становили греки та еллінізоване населення областей, де панували грецька мова й античні звичаї. Тут довго зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Державною мовою була латина, а з VII ст. — грецька мова. В духовному житті візантійського суспільства панувало християнство, антична культурна спадщина тут була піддана відчутному впливу його греко-православного різновиду.
Відмінності православ'я від католицизму відбились у своєрідності філософсько-богословських поглядів грецького Сходу, в догматиці, літургії та обрядовості православної церкви, системі християнських етичних та естетичних цінностей Візантії.
Оскільки візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвропейської, спиралася не лише на християнство, але й на античну спадщину, це проявилося не тільки в мистецтві, але й в науці, зокрема медичній. Лікарі Візантії були добре знайомі з творами медиків Греції і Риму.
Лікар візантійського імператора Юліана Відступника Орибазій (326—403 рр. н.е.) зібрав грецьку медичну літературу і створив численну медичну енциклопедію "Синопсис" у 70-ти томах. Крім витягів з робіт різних авторів, Орибазій включив у книгу власні висновки і узагальнення.
Подібно до Орибазія, енциклопедистами у Візантійській імперії були Олександир Тральський, Аецій Амідійський (VI ст.), Павел Егінський (VII ст.). Створення таких енциклопедій стало значним вкладом візантійських вчених у збереження наукових знань стародавнього світу.
У середині IX ст. у Візантії утворюються вищі навчальні заклади, де поряд з філософією, математикою, астрономією, філологією викладалася також медицина.
Великою заслугою середньовічної медицини Сходу стало створення громадських лікарень і аптек. Лікарні виникали на основі притулків для подорожніх, цьому сприяв розвиток торгівлі і необхідність надавати допомогу хворим, які зупинялися в заїзних дворах. Утримання лікарень у Візантії знаходилось у віданні церкви. В статутах візантійських монастирів містився детальний опис розпорядку лікарень, організації навчання лікарській справі, надання допомоги хворим.
Завдяки постійним зв'язкам з Візантією Київська Русь раніше, ніж народи Західної Європи, ознайомилася з культурними досягненнями античного світу.
Після занепаду Римської імперії та поділу її на дві частини центром Східної Римської імперії стає Константинополь, заснований у 330 р. на місці давньогрецького поселення Візантій. Звідси й походить назва величезної наддержави — Візантії, до якої входили в різні часи Македонія, Сирія, Мала Азія, Єгипет. Природно, що на мистецтво Візантії, яке розвивалося майже протягом тисячоліття (395—1453), впливали не тільки греко-елліністичні традиції, а й художня культура Передньго Сходу, а також варварських держав, у тому числі сусідів-слов'ян.
За епохи Середньовіччя християнська ідеологія проникає в усі сфери Суспільного життя, підкорюючи собі філософію, науку, мистецтво. Світська і духовна влади взаємно доповнюють одна одну: могутні феодали були водночас і всесильними церковниками. Мистецтво цього періоду мало виразно релігійний характер. Фізично й духовно досконала людина провідний мотив античного мистецтва — більше не привертає уваги художників. Відтепер проповідуються аскетичні ідеали, віра у потойбічний світ стає могутнім знаряддям у руках церкви, диктує мистецтву основну тематику.
Мистецтво Візантії було підпорядковане догмам християнства. Художник повністю залежав від вироблених раз і назавжди, встановлених православною церквою канонів. Значні досягнення мистецтва Візантії пов'язані із храмовим будівництвом. Шедевром ранньовізантійської архітектури є собор св. Софії в Константинополі (532—537 рр.). Це величезна й масивна споруда заввишки 55 м. В основі її композиції — тринефна базиліка — видовжена, прямокутна будівля. Високе склепіння увінчувалося гігантським куполом (його діаметр — 31м), оточеним з обох боків напівкуполами. Сорок вузьких вікон, розміщених в основі центрального купола, пропускають у внутрішнє приміщення світло, завдяки чому конструкція здається легкою і просторою.
Пізніше, у IX ст., панівним в архітектурі стає так званий хрестово-купольний тип церковних споруд. Ці храми увінчувалися банями-куполами. Прикладом пам'ятників такого типу є храм Феодора в Афінах.
До визначних пам'ятників візантійської архітектури належать храми, побудовані в Равенні: тринефна базиліка Сан Аполінаре (549 р.) і центральнокупольна церква Сан Вітале (526—547 рр.), оздоблені розкішними мозаїками.
На Візантійський живопис, який, на жаль, погано зберігся до наших часів, помітно вплинули елліністичні традиції. Мозаїка в церквах Нікеї, Равенни та Фессалонік, фрески в Кастельсепріо зображують сцени,
