Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконалення людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та ін.

Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм, філософсько-релігійний напрям, з яким пов'язаний розвиток науки і техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на які спирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.

Хронологічні рамки стародавності культури Китаю — середина II тис. до н.е. — III ст. н. е. У цих рамках виділяються такі періоди: Шан (Інь) — ХУІІІ-XII ст. до н. е.; Чжоу — 1027— 256 рр. до н. е.; Цінь і Хань — III ст. до н. е. — III ст. н. е.

Китай — країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існував тут довго — коли в XIV ст. до н. е. сформувалася перша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху зародилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та значущості. Був складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо — праобраз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях — династії Цінь (221—207 рр. до н. е.) та династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.).

Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких винаходів, як компас (III ст. до н. е.), спідометр (III ст. до н. е.), сейсмограф (II ст. до н. е.), порох (X ст.н. е.), книгодрукування (VI—VIII ст.), фарфор (III — V ст). У галузі математики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого сту­пеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола до його діаметра — число л. У галузі астрономії китайці знали, як вираховувати дату затемнення сонця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці та ін.

Досить широкого розвитку набула торгівля, цей важливий чинник культури і прогресу. Китайці вели жваву торгівлю з Індією та країнами Середньої Азії Великим шовковим шляхом, а також з Кореєю, Японією, арабськими країнами — морським шовковим шляхом.

На весь світ славиться китайська медицина, яка має тритисячолітню історію. В Стародавньому Китаї вперше було написано "Фармакологію" (Бень цао), вперше стали робити хірургічні операції з застосуванням наркотичного засобу, вперше описали і застосували метод лікування голковколюванням, припеченням, масажем.

Китайські будівничі здобули собі світову славу двома своєрідними пам'ятками. Протягом двох тисяч років, починаючи з VI ст. до н. е., в Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у XIII ст. з'єднав Пекін з Ханчжоу, — складна гідротехнічна споруда з численними пристроями, цікавими способами перекачування та очищення води. Друга видатна споруда в період династії Цінь — Великий китайський мур (IV-III ст. до н. е.) довжиною 4 тис. км для захисту кордонів. У III—VI ст. до н. е. під впливом буддизму зводилися ярусні культові башти—пагоди, печерні храми. Надзвичайною витонченістю форм й легкістю пропорцій вирізняється "Залізна" пагода доби династії Сун (960-1279).

У духовній культурі Стародавнього Китаю важливе місце посідав феномен буденної свідомості, відомий в історії як "китайські церемонії". Це суворо фіксовані стереотипи ети-ко-ритуальних норм поведінки і мислення, які складалися на основі дотримування культу старовини. В. Полікарпов зазначає, що гіпертрофія цих етико-ритуальних принципів зрештою призвела до того, що вони замінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. А деміфологізація й до певної міри десакралізація етики та ритуалу спричинили формування унікальності китайця як представника культури. Насамперед місце культу богів посів культ реальних кланових та сімейних предків. З іншого боку, ті боги, які залишилися в пошані, позбавилися найменшого олюднення і стали холодними, абстрактними божествами-символами, як-от Небо, Піднебесна, Дао тощо. Ці поняття не мають аналогій в інших стародавніх культурах, бо, скажімо, китайське Небо — не якийсь бог, а вища загальність, холодна, сувора, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао — це всеохоплюючий, всезагальний Закон і Абсолют, безформний і безіменний, небачений і нечуваний, недоступний органам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао, зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним — ось ключові принципи та кінцева мета стародавнього китайця. Найяскравіше ця концепція пояснення світу втілена у філософських системах конфуціанства та даосизму.

У китайському мистецтві особливе місце посідають каліграфія, поезія та особливо живопис — гохуа — розпис водяними фарбами на шовку чи паперових сувоях. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини в найпотаємніших порухах її душі, найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з мистецтвом життя. Музика Китаю — одна з найдавніших у світі (збірник "Книга пісень" датується XI-VI ст. до н. е.).