Антитетичність в барокко, зокрема на Україні, має символічне значення і подається з цього боку здебільше через драматургію світло-тіньових контрастів. А остання передає спрагу фаворського світла - одного з символічних образів Христа.

Динамізація дійсності в її конфліктності та плинності досить адекватно втілюється принципом концертності у музиці як боротьби різних інструментальних стихій. Саме цьому принципу і відповідає розвиток на Україні в епоху барокко партесного концерту (М. Ділецький та інш.), з притаманною йому естетикою протиставлень та суперництва різних партій, тембрів, мажорно-мінорних контрастів, тональних планів взагалі.

І хоч така стилістика є розробкою природних рис мистецтв, що засновані на художніх феноменах часу, вона в культурі барокко набуває загального значення для усіх родів художньої творчості, навіть просторової фундації. Так в українському зображальному мистецтві другої половини ХVІІ та початку ХVІІІ століть виникає значна школа гравюри (0. та Л.Тарасевичі, Д. Галятовський, І.Щирський, І.Мігура, Г.Левицький та інш.), котра робить предметом зображення драматизовану дійсність. В ній збурюються виміри верху, низу, неба, землі за рахунок динамізації примхливих образів хмар, річок, крон дерев, що обдуваються вітром.

Ефекти мінливого багатоманіття світу використовуються і в барокковій архитектурі України. В ній посилюється використання позолоти, що відзеркалює кінематику буття, створюється така поліфонія золотих бань соборів, яка дозволяє виразно, на блискучому фоні розкрити драматургію бігу хмар, примарність туманних плям, хвильові накати завірюхи та кружіння снігу, майоріння сонячних бликів чи мерехтіння дощу.

Це кінематичне відчуття світу знаходить свій вираз і в барокковій поезії, де архетипічного значення набуває образ життя як моря, безодні, корабля в бурхливому океані, а буття розглядається як потік. Відповідно такому баченню в містобудівництві України відбувається візуалізація динамічних ефектів через введення в архитектурні композиції перспективи спливаючої води, річки як архетипу плинності. Так панорама Георгіївської церкви Видубичів, Військово-Микільського собору та Лаврських дзвінниць Києва будується з врахуванням присутності Дніпра; в композицію Троїцького монастиря і перспективу церкви Катерини в Чернігові та в ландшафтний контекст Успенського собору Новгорода-Сіверського входить Десна, а Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях узгоджується з заплавами річки Псел. Свій вклад в динамізацію світобачення вносить і нова купольна система в українському барокко, що характеризується переходом від шлемовидного контуру верхівок соборів до надання їм схожості з абрисом полум’я свічки.

3 погляду ролі динаміки та динамічних ефектів мистецтво барокко в певному розумінні зближується з музикою. В ньому зростає значення ритму і навіть специфічної виразності хвилеподібної ритмики, в поезії посилюється використання потоку співзвучив та дисонансів, несподіваних поворотів у викладі теми; в просторових родах мистецтв художньо засвоюється контраст, накладання різних планів та станів, ситуацій, коли "образ входить в образ" (Б.Пастернак). Великого значення набуває чинник тектонічної напруги в архитектурних спорудах.

Тектонічна логіка архітектури барокко будується на передачі дії та подоланні косності матерії. Наростанню маси споруди відповідає наростання сил напруги, які розподіляються по усьому об’єму, але не завжди симетрично. Типовим прикладом такої тектоніки архітектурного барокко може бути Брама Заборовського, що її збудував І.Шедель. Вона показує, як драматизується форма споруди на шляху створення потужного тяжіння косної маси. Ефект могутності тяжіння підкреслюється тут деформацією усіх ліній, динамікою сили, яка закручує усі контури, спричиняє овалоподібність абрисів композиції, та розміщенням колон у нішах стіни, що викликає враження їх вдавленості. І ось коли створюється картина нездоланності тяжіння мас, митець шукає зони, де це неймовірне тяжіння ніби-то вибухає багатоманітністю деталей декору, що прикрашають фронтон. Відтак, напруга та вибух. Це і є характерна колізія барокко, яка відповідає не тільки стилістиці його національних форм, але й загальній науковій картині світу у європейській цивілізації ХVІІ-ХVІІІ століть. Адже динаміка маси та енергії, інерції та прискорення визначає весь категоріальний лад світобудови у класичному природознавстві, механіці Ньютона в особливості. В такому концептуальному контексті і формується культура барокко.

Співзвучність природничонаукової картини світу та культури барокко виявляється і в тому інтересі до космографії, зображенню зодіакальної емблематики, планет, зірок, карт нашої планети, який виказується в українському образотворчому мистецтві ХVІІ-ХVІІІ століть. Ці космографічні теми не були випадкові. Справа в тому, що нові астрономічні відкриття ХVІІ століття мали принципове значення в генезисі барочної культури.

Знаменним в цьому відношенні було доведення в ХVІІ столітті нової геліоцентричної системи Коперника, що його здійснив Галілей. Адже до цього часу геліоцентрична система сприймалась як певний зручний засіб математичних розрахунків руху планет, а не картина будови Всесвіту. Проте емпіричне доведення її онтологічності вчинило переворот у духовному розвитку людства. Людина, яка протягом тисячоліть вважалась центром світу, була локалізована на космічній периферії невеликої планети. Втрата центрального положення людини у Всесвіті боляче вразила багатьох мислителів, про що свідчать, зокрема, трагічні міркування з цього приводу у Паскаля та Гете.

Деякі відмінності в цій ситуації споглядались в слов’янському світі епохи барокко. В ці часи Ян Амос Коменський в Моравії починає, а Григорій Сковорода на Україні ідеологічно довершує в стрункій світоглядній системі новий погляд на крах антропоцентризму: якщо людина перестала бути центром світу, його місце зайняло сонце, то її саму можна вважати особливим, хоч і малим, але повноцінним світом чи мікрокосмом. "А как сонце, - пише Сковорода, - есть глава мыра, тогда не дивно, что человък назван мікрокосмом, сиръчь маленькій мыр" (1)

І хай нікого не засмучує прикметник "малий", бо він відноситься не до оцінки значення та ролі людського світу, а до