Ще далі в розробці просвітницької тенденції українського барокко йде Г. Сковорода. Розробляючи софійну концепцію буття, він проголошує: "Воззри на мір сей. Взглянь на род человеческій. Он ведь есть книга..." (8), тобто увесь світ є ареною навчання духовності. Остання обставина є досить істотною.

Українська бароккова свідомість була пов’язана з Просвітництвом в іншому розумінні, ніж у Франції ХVІІІ століття. Це було за своїм типом раннє ІІросвітництво, яке висувало на передній план не чисте знання. а мудрість, тобто не просто пізнання істини, а’’Життя в істині". Ось чому Г.Сковорода був проти публікації своїх трактатів, бо вважав, що справжньою книгою є його власне життя, яке будувалось ним за усвідомленими принципами філософських текстів. Тому життєві вчинки українського мислителя мали символічне навантаження як і уся бароккова література.

Стійкі алегоричні образи в їх символічному позначенні набували в барокковому мистецтві статусу емблем. Заслуговує на увагу те, що серед таких образів в українському барокко найпоширенішими були зображення саду, книги, світла, змія, які позначали різні вияви мудрості. Сад був емблемою мудрості як етичної духовності, як благодатного грунту довершенності буття, розквіту доброчесності душі; книга - символізувала софійність існуючого, Божу Премудрість; світло виступало емблемою фаворського сяйва, святої Вісті, а образ змія символізував лабіринти душі, що можуть завести у оману, у безодню пекла, тобто трагічний аспект мудрості.

Зорієнтованність українського барокко на символи мудрості та багатоманітність її зображення доходила іноді до перебільшення можливостей виразних засобів культури ХVІІ-ХVІІІ століть. Надмірна ускладненість символічного ладу бароккової свідомості подекуди суперечила просвітницькій тенденції культури українського барокко.Тому вже на початку ХVІІІ століття один з видатних творців бароккової літератури на Україні Ф.Прокопович виступив з критикою її схильності до темних символічних алегорій, що заважали раціональності та чіткості викладу ідей. І хоч Ф.Прокопович посилався у своєму курсі риторики здебільше на алегоричну перевантаженність церковної проповіді католицьких священиків, його критика зачіпала вразливі пункти бароккової образності в цілому. Ця обставина не є випадковою.

Барокко на Україні ніколи не було за своїми художніми засобами автономним, самобутнім напрямом. Полістилістика, яка взагалі була його специфічною ознакою, посилювалась на Україні різнотипністю культурних систем, що були втягнені у розвиток української цивілізації в епоху барокко. Тут вже можна говорити не просто про поєднання впливів пізнього Ренесансу, ранього Просвітництва та зрілих реформаційних течій, а й про системну взаємодію в епоху Гетьманської держави спадщини Київської Русі, греко-православної та греко-католичної культури, фольклорних традицій українського етносу, культурних надбань сxіднослов’янськиx народів та протестантського світу. Отже до особливостей українського барокко слід віднести не тільки своєрідність його менталітету, а й ту обставину, що культурний контекст його розвитку далеко виходив за межі ідейного грунту бароккової свідомості Західної Европи.

Звідси не випливає, що українське барокко було механічним конгломератом різних культур. Культурна універсальність барокко в Україні означає лише те, що воно не було "чистим" культурним напрямом. Інакше кажучи, українське барокко - це не просто специфічна стильова система західноєвропейського зразка. Воно являє, як це довів Д.Чижевський, культурний вираз цілої історичної епохи, що був запліднений барочною свідомістю, але не вичерпувався нею.

3 цією свідомістю українське барокко споріднюють риси страсності та контрастності, риторичної декларативності та декоративності, візуалізації та варіації, імпровізації та театралізації, символічної алегоричності та спраги вічності, метаморфози та метафори, тощо. Проте водночас воно характеризується і героїко-стоїстичним пафосом, поєднанням гуманістичної концепції людини з просвітницькою ідеєю розуму, ідеалами мудрості, софійності та символічного антропоцентризму. В такий багатоіпостасності українське барокко і входить у світову культуру як яскраве національно-своєрідно явище.

Використана література

1. Сковорода Г. Діалог. Имя ему – Потоп зміин.// Сковорода. Твори в двох томах. Проповіді. Діалоги. Трактати. Притчі. – К.,1961. – С.536.

2. Сковорода Г. Симфоніа, нареченная книга Асхань, о познаніи сама-го себе. // Так само. – С.115.

3. Так само. – С.148.

4. Сковорода Г. Книжечка о чтеніи священнаго писанія, нареченна Жена Лотова. //Так само. – С. 425.

5. Чечот И.Д. Барокко как культурологическое понятие. // Барокко в славянских культурах. – М.,1982.

6. Степовик Д. Олесь Тарасевич. – К.: Мистецтво, 1975.

7. Ясиновский Ю. Українська гімнографія. // Українське барокко та європейський контекст. – К.: Наукова думка,1991.

8. Сковорода Г. Убогій Жаворонок. // Так само. – C.522.