Усе це йому хотілося втілити в станкових картинах і у великих декоративних панно, у сценічному оформленні спектаклів на історичну теми, і в мозаїках, покликаних ввійти в ідейно-пластичний образ храму-пам'ятника. У деяких відносинах Рерих був близький тут до Врубеля - обоє вони йшли назустріч модернові в бажанні наділити свої романтичні ідеї в декоративну систему стійких пластичних образів, обоє бачили шлях до рішення своїх художніх проблем у синтезі різних видів мистецтва. Монументальні роботи Рериха в Талашкине - один із прикладів наочно характеризує і творчі помисли художника і тих компромісних результатів, які можна було досягти в цій сфері в межах нового стилю.
Дотепер мова йшла про художників. Чиї добутки формували російський модерн, визначали його характерні риси, хоча зрозуміло, їхнє значення в російському мистецтві ніяким чином до цього не зводиться. Але російська художня культура на рубежі XІ і XX століть знає безліч і інші випадки, коли вірніше говорити про вплив модерну на творчі принципи живописців, графіків, скульпторів. Звичайно, вплив це не було випадковим, і справа стосувалася зовсім не просто слабкої опірності того або іншого художника стильовим імпульсам епохи. Однак різниця між Врубелем, одним із творців російського модерну і, скажемо, його прославленим сучасником Сєровим була в цьому відношенні дуже істотної. Врубелю новий стиль здавався засобом знаходження волі для власного творчого волевиявлення, формат вираження своєї художньої індивідуальності. Сєров у своїх пізніх роботах ("Викрадення Європи", "Портрет Іди Рубінштейн", усього 1910 року) йшов до модерну, вбачаючи в ньому навпаки, що дисциплінують стильові установки, спосіб "самоприборкання" особистості.
Висновок
Яскраво спаленіле на зорі нашого сторіччя мистецтво модерну відгоріло порівняно швидко, і хоча багато суперечок викликають причини його виродження, здається найбільш ймовірним, що приголомшуюча новизна форм, вичурність фантазії і сміливість прийомів приїдалися. Нервозна рухливість, що нагнітається постійно, починала здаватися нав'язливої, банальної, вульгарної.
Епоха модерну завершила найбільший цикл розвитку мистецтва. Модерн як антиеклектичний рух, що ставив своєю метою знищити "безстильє", по суті, не пішов від еклектики. Він увібрав неї в себе, узагальнив її досвід у спробі створити щось нове, але на базі старого. Таким чином, модерн з'явився завершальною ланкою еклектики. У свою чергу, еклектика підвела підсумки глобального періоду історизму, що бере свій початок з епохи Відродження. Очевидний висновок: період модерну закінчив розвиток мистецтва, починаючи чи ледве не з античності.
Чи виконав модерн задачі, поставлені перед ним наприкінці епохи еклектики художниками й архітекторами? Головна ідея, що служила його джерелом появи і двигуном розвитку - створення великого, "інтернаціонального" стилю, залишилася нереалізованої - модерн не створив стилю в традиційному розумінні цього терміна, тобто не минулого обкреслені канони, по яких повинне створюватися стилістично чистий добуток, адже модерн зберіг багатобарвність еклектики.
Модерн згасли, заповідав найважливіші свої художні відкриття напрямкам що йдуть услід, зокрема , настільки йому по зовнішності протилежному конструктивізмові. Але його декоративна система і, особливо, що всепроникає манерно-рухливий орнамент на цілі десятиліття одержали стійке клеймо "дурного смаку". Як мені здається, чималу роль у цьому сказало найширше поширення дешевих фабричних виробів. Але, як це завжди виходить, настільки твердий вирок згодом був рішуче переглянутий, і модерн став на якийсь час джерелом нової, уже ретроспективної моди. Сьогодні його спадщина - найцікавіший предмет вивчення, першовиток і наочна модель стильових шукань нашого століття.
Список літератури
Борисова Е.А, Стернин Г.Ю., Російський модерн, "Радянський художник", М., 1990.
Герчук Ю.Я., Що таке орнамент?, "Галарт", М., 1998.
Горюнов В.С., Тубли М.П., Архітектура епохи модерну, "Стройиздат СПБ", СПБ, 1994.
Історія російського і радянського мистецтва, "Вища школа", М., 1989.
Неклюдова М.Г., Традиції і новаторство російських художників ХІХ століття, "Мистецтво", М., 1991.