впливом українських книгарів стали нумерувати кожну сторінку, так само далі стали відривати в друкованих книжках слово від слова, а до того їх було друковано вкупі, навіть знак переносу слів (дефіс) запозичили у нас. Заголовок книжки в Москві любили ставити з кінця, і тільки під нашим впливом вже друкували ці заголовки з початку книжки.
Українці багато зробили і для нової московської літератури. На чолі цієї літератури стояв українець Ф. Прокопо-вич. Так званий класицизм в московську літературу був занесений з України. Також українці в XVII—XVIII ст. рознесли по Московщині свої драматичні твори і заснували театри. Так, українці ставили свої п'єси і утворили шкільні театри в Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську.
Навіть поряд із зросійщенням у XVIII ст. український вплив на Москву не зменшився. Вплив цей у XVIII ст. позначився на всім державнім житті.
Українці заклали в Москві Слов'яно-греко-латинську академію на зразок своєї в Києві, і вчителів у цю московську академію протягом усього XVIII ст. набирали з українців.
Про український вплив на Москву професор П.А.Безсонов писав: "ПришельцьІ (малороссьі) заняли здесь самьіе видньїе й влиятельньїе места, от иерархов до управлення консисторий, ... от воспитателей семьи царской до насто-ятелей монастьірей, до ректоров, префектов й учителей йми же прозктированьїх школ..."
Українська держава в кінці XVIII ст. впала перед наступом краще мілітарне і економічно зорганізованої Московської держави, але все те, що український народ створив за недовгий час своєї державності, не пропало, а залишилось у спадщину наступним поколінням.
XVIII ст. українська молодь все частіше виїжджає за кордон. Багато українців навчалось у Лейпцігу, Кенігсберзі, Страсбурзі та інших містах. Через цих вихованців західних шкіл приходили в Україну нові культурні віяння.
Особливо багатьох прихильників мала медицина як наука практична, і кожен залюбки брав медичні підручники, записував усякі рецепти. Особливого значення для поширення медичної освіти набув Страсбург, де у XVIII ст. цілий ряд українців закінчили медичний факультет і здобули собі імена, як професори академій та учені. Багато хто з них отримав світську освіту саме в Києво-Могилянській академії.
Пізніше визначні здобутки української культури пов'язані з жовківським художнім осередком. Тут працювали майстри з європейською славою — Юрій Шимоно-вич, Іван Руткович, Иов Кондзелевич, Василь Петранович.
Стиль бароко своєю вишуканістю передусім відповідав тодішнім естетичним вимогам у дворянській культурі.
Українських майстрів запрошували до Литви, Білорусії, Польщі. Відомими малярами були також М. Петрахович, І. Маховський, І. Зарудний, І. Калинський, А. Животкевич, О. Антропов та ін.
Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний.
Культурне життя в Україні значно пожвавилося з середини XVII ст., досягнувши в XVII — першій половині XVIII ст. своїх найрозвиненіших форм. Українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась іншим європейським національним культурам, а й викликала їхній подив і захоплення. Між Україною та іншими країнами Європи налагоджуються широкі культурні зв'язки. Як і в києво-руську добу, Україна стає форпостом європейської культури.
Згодом, як народний подвиг Т. Шевченко оспівував боротьбу за волю, славу, національне самоутвердження. Шевченко створює твори, якими захоплюються не тільки українці, але і російська інтелігенція.
Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров — три постаті, які красномовно засвідчили рівень зрілості, якого досягла українська художня і суспільна думка в 40—50-ті роки XIX ст. Підтверджували це і нові таланти, що вливалися до української літератури на рубежі 50—60-х років, зокрема авторка "Народних оповідань" Марко Вовчок (М. Маркевич), поети С. Руданський та Л. Глібов, прозаїки А. Свид-ницький та О. Стороженко.
Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX — початку XX ст. пов'язані з діяльністю Івана Франка. Універсальна особистість в історії світової культури, поет, прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і організатор літературного життя. Його творчість стала основою комплексного вивчення зв'язків української та світової культур.
Творчість І.Франка відзначається самобутністю і водночас споріднена з новими явищами в європейській літературі кінця XIX ст. Його "Галицькі образки" — приклад цікавого експерименту: введення оповідних форм у поезію.
Самобутність художнього мислення І.Франка виразно виявляється у поезіях ліричного циклу. Характерна щодо цього його збірка "З вершин і низин", "Зів'яле листя".
Цінним внеском у світову літературу стали філософські поеми І. Франка — "Смерть Каїна" і "Мойсей".
Видатними творцями духовної музики на зламі XIX— XX ст. були К. Стеценко та М. Леонтович, інші видатні композитори.
Отже, у XIX — на початку XX ст. українська культура продовжувала свій прогресивний розвиток, хоча це відбувалося в умовах систематичних утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально розвиватися за властивими їй еволюційними законами.
Діячам культури доводилося долати не лише внутрішні суперечності та перешкоди, притаманні будь-якій культурі, але й великий політичний тиск з боку державних російської, німецької, польської культур. Історія культури цього періоду ще раз доводить, що за відсутності держави без політичної, матеріальної, правової підтримки культура нації починає занепадати або продовжує свій розвиток через надзусилля.
Культурне життя в радянській Україні було цілком обумовлене жорсткою системою і режимом політичної влади, воно мало суперечливий характер, соціалістичні досягнення історичного значення захлиналися в хвилях політичного терору проти культури та її творців, врешті — проти власного народу. Однак і тоді народжувалися діячі, які своїм талантом змушували захоплюватися цілий світ – це і О.Довженко, і М.Багряний і багато інших імен, які сьогодні повертаються до нас із забуття.
Українська культура – це загальноєвропейська культура, яка постійно зазнавала впливу інших культур, і не завжди ці впливи були позитивними, але українська культура вижила і
