Українська культура доби національного відродження
Розпад Радянського Союзу і крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби в геополітичних, суспільних, економічних і культурних процесах цілого світу.
Безкровна поява майже в центрі Європи суверенної України, її політичне відродження суттєво вплинули на суспільні та геополітичні реалії не тільки в цьому регіоні, айв усьому світі: посилився інтерес країн світової співдружності до її економіки, історії, національно-політичного і національно-культурного відродження, міжнародних зв'язків. Це стало можливим тому, що в середовищі українського народу за багато століть сконцентрувався величезний потенціал цілісної духовної культури на противагу постійним зазіханням на колонізацію українських етнічних земель з боку чужоземних держав.
Збереглося чимало цінностей і традицій української національної культури, які нині мобілізують культурний самозахист українського суспільства, готують нову інтелектуальну еліту нації.
Концепція національної культури, розроблена М. Грушевським, знайшла своє втілення в умовах боротьби за Українську державу і в час її розбудови. Ідея М. Грушевського ґрунтується на автохтонності розвитку українського народу, його культури. Вона з'явилась у реальному проголошенні перед усім світом і практичному становленні української державності, що включає всі компоненти суспільного життя, зокрема культуру.
Разом з тим, жодна національна культура не може існувати як замкнена, самодостатня — без творчого спілкування з іншими культурами. Здобутки української культури стають надбанням усього світу, оцінюються як національний внесок у міжнародний культурний процес.
Особливістю української культури доби національного відродження є те, що вона поставлена в умови жорсткої конкуренції. Причини цього в тому, що українська культура перебувала в умовах тривалого бездержавного буття, коли для розвитку нації залишався тільки обмежений культурний простір. Згідно з цим переконливими є слова Ч.Купчана, політичного оглядача газети "Лос-Анжелес Тайме", який після візиту Президента України Л.Кучми до США, аналізуючи українські проблеми у світовому контексті, писав: "Якщо державу не об'єднує національна ідея та почуття відданості справі, що виникає на її основі, то найкращі люди, найсвітліші уми опиняються деінде. Ця "втеча інтелекту" — переважно до Москви — позбавила країну інтелектуального капіталу, який так потрібен їй, коли йдеться "про творення нації та держави практично з нуля".
Розкрити інтелектуальний потенціал українського народу неможливо без реформування системи освіти, яка завжди була могутнім чинником зростаючої соціальної функції культури.
Існуюча в Україні система освіти перебувала в стані, що не задовольняв вимог, які поставали перед нею в умовах розбудови української державності. Передусім це виявилось у невідповідності освіти досягненням людства.
Концептуально засади реформи освіти в Україні визначені державною національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття"), спрямованою на досягнення якісно нового стану навчання і виховання українських громадян, що відповідатиме сучасному цивілізованому рівню та її інтеграції у міжнародний світовий простір.
Відповідно до цієї програми навчальні заклади в зміст своєї роботи почали вводити елементи народної педагогіки, етнографії, народної творчості. У багатьох школах було створено кімнати та куточки народного побуту, "українські світлиці". Бібліотеки шкіл поповнилися новими джерелами з історії, літератури, мови, культури і мистецтва.
Почала розвиватися туристсько-краєзнавча робота. У 1994 р. в країні вже працювало 8,5 тис. гуртків цього профілю. Набули поширення експедиції "козацькими шляхами", "Краса і біль України", конференції учасників краєзнавчих пошукових загонів "Роде мій красний, роде мій прекрасний", міжнародні форуми юних українців-краєзнавців "До оберегів відродження".
Традиційними стали всеукраїнські фольклорні свята рідної мови. Користується популярністю всеукраїнський фестиваль "Таланти твої, Україно". Кращі художні колективи закладів освіти беруть участь у міжнародних святах, фестивалях і конкурсах в Італії, Туреччині, Індії, Норвегії та інших країнах.
З ініціативи Українського державного центру науково-технічної творчості молоді в Україні щороку проводиться 30 всеукраїнських і міжнародних масових заходів з технічних видів спорту, моделювання, раціоналізаторства і винахідництва, інформатики.
Україна успадкувала систему вищої освіти, яка не повною мірою відповідала інтересам особи, суспільства, держави. Жорстка регламентація змісту вищої освіти, уніфікація навчальних планів, надмірна ідеологізація навчання призвели до певної невідповідності структури освіти світовим стандартам, втрати престижу вищої освіти, низької мобільності випускників на ринку праці.
Зрушення в цій сфері відбулися не відразу. Почалося з того, що перший набір студентів у 1992р. зробив Національний університет "Києво-Могилянська академія"(після його ліквідації царизмом у 1817 p.).
Заснування університету "Києво-Могилянська академія" стало вагомим внеском у процес національного й інтелектуального відродження.
Національний університет має мережу колегіумів різних рівнів: Острозький колегіум як вищий навчальний заклад та середні навчальні заклади — Києво-Могилянський колегіум, Запорізький січовий колегіум, колегіум "Берегиня" в Черкасах, Феодосійський колегіум у Криму. В університеті, крім української, вивчають англійську, німецьку, французьку, польську, чеську, італійську, санскрит, китайську, арабську мови.
З урахуванням реальних національних процесів в Україні, її регіональних особливостей у багатьох вищих закладах освіти держави впроваджується в навчально-виховний процес конкретна програма докорінного оновлення структури і змісту гуманітарних наук. Особливого значення набули дисципліни — історія України, історія і теорія світової та української культур, народознавство, українознавство.
Міжнародне співробітництво в галузі освіти починає дедалі ширше інтегрувати національну освіту України у світову систему освіти для підготовки фахівців міжнародного рівня, отримання доступу до сучасних технологій та іноземних інвестицій для розвитку національної освіти.
Розвиваються безпосередні зв'язки між навчальними закладами України і зарубіжних країн. 78 вищих навчальних закладів України здійснювали пряме співробітництво на основі угод з 415 іноземними вищими закладами освіти та 19 фірмами. Аналогічні угоди мали школи та профтехучилища.
Поряд з досягненнями у сфері освіти за ці роки мали місце і недоліки. Так, з планів загальноосвітніх шкіл з 1996 р. було виключено години на додаткові заняття й консультації, зменшено курси
