У XVI ст. зросла кількість авторських ікон, що засвідчує високу цехову організацію малярства.

Ікони львівської школи відносять до "блакитного стилю" ("В'їзд до Єрусалима"). Близькі до львівської стилістики ікони, виконані майстром Федуском з Самбора ("Благовіщення"), ікона луцького художника Андрія Русина "Синє успіння", яка зберігається в Третьяковській картинній галереї у Москві. Грамотою 1425 р. Ягайло дозволяє українським майстрам розписувати інтер'єри храмів у сандомирській, суразькій та краківській землях.

Для українських майстрів, які розписували інтер'єри Колегіатського костьолу у Вислиці (XIV ст.), каплиці св. Трійці в Любліні (1418 р.), в Сандомирі (1430-ті роки), каплиці св. Христа на Вавелі (1470р.), це доба творчої зрілості, визначення їхнього високого професійного рівня.

Настінне малярство XIV—XV ст. тісно пов'язане з будівництвом, декоративною творчістю. Уявлення про тогочасний український стінопис дають осередки, де концентрувалася і пульсувала культурна думка. Такими центрами були Львів, Перемишль, Теребовля, Луцьк, Володимир-Волинський, Бузьк, Київ тощо.

Українське образотворче мистецтво розвивалося в складну епоху заперечення будь-яких національних культурних форм життя.

Українська професійна музика цієї доби представлена церковними творами, довгий час вона стояла на засадах візантійської відправи. Проте поряд з візантійським, виникають болгарський, сербський і київський знаменні розспіви. Розспіви фіксувалися відповідною крюковою нотацією, що налічувала кількасот знаків-крюків і заступила у

XIV ст. досі не розшифроване кондакарне письмо.

У XVII ст. знаменний розспів поступається місцем ака-пельному співу, сповненому багатоголоссям.

На основі народної інструментальної музики, що мала ужитковий характер як атрибут обряду, побуту, у XIV—XV ст. виділяються чіткі форми цього жанру. В цей час при дворах короля і шляхти з'являються музиканти-професіо-нали. Так, з XV ст. збереглися імена бандуриста Тарашка, лютнярів Стечка, Подоляна, Лук'яна, Андрейка, а при дворі Зигмунда Августа зажив слави бандурист Чурило, в Острозі — музика Лаврентій. Існували такі музичні інструменти: бубон, тулумбаси, сурма, сопілка, флояра, трембіта, дуда, бугай, ріг, кобза, бандура, тримба, скрипка, цимбали, ліра. Розвивається одна з ранніх форм музичного театру — вертепна драма. Вертеп згодом став тим національним грунтом, на якому зростав театр.

Підводячи підсумок розвитку культурного життя в Україні наприкінці XIV— початку XVII ст., зазначимо, що в українській культурі перехрещувалися впливи культур Сходу І Заходу, ідей Відродження, гуманізму і Реформації. Ці впливи знайшли в Україні сприятливе підґрунтя в умовах запеклої боротьби за національну державність. Вони дали прекрасні сходи у вигляді відродження національної культури.