Характерні риси імпресіонізму

Імпресіонізм (фр. impressionisme, від impression - враження) - художній стиль у мистецтві останньої третини XIX - початку XX ст., що зробив величезний вплив на все наступне мистецтво. Представники його прагнули передати безпосереднє враження від навколишнього світу, мінливі стани природи. Імпресіонізм зародився в 1860-х роках у Франції, коли художники внесли в живопис різноманіття і складність міського побуту, свіжість і безпосередність сприйняття світу. Для їхніх добутків характерне зображення випадкових ситуацій, сміливість композиційних рішень, що здається неврівноваженість, фрагментарність композиції, несподівані точки зору, ракурси, зрізи фігур рамою. Родинне мальовничому імпресіонізму різноманіття нюансів почуттів і настроїв виявляється в поезії і музиці

В другій половині минулого століття ( початок 70-х рр.) у Франції початку працювати група молодих художників. Вперше в історії мистецтва художники зробили для себе правилом писати не в майстерні, а під відкритим небом: на березі ріки, у поле, у лісі.

Після виставки в Парижеві цих художників стали називати імпресіоністами, від французького слова 'impression'- що значить 'враження'. Це слово підходило до їхнім роботам, тому що в них художники передавали своє безпосереднє враження від побаченого. Художники по новому підійшли до зображення світу. Головним для них стали трепетне світло, повітря, у який як би занурені фігури людей і предмети. У їхніх картинах почувався вітер, волога після дощу, нагріта сонцем земля. Вони прагнули розглянути і показати дивне багатство кольору в природі. Імпресіонізм був останнім великим художнім рухом у Франції 19 століття.

Не можна сказати, що шлях художників-імпресіоністів був легкий. Спочатку їх не визнавали, їхній живопис здавався занадто сміливої і незвичайний, над ними сміялися. Ніхто не хотів купувати їхніх картин. Але вони завзято йшли своїм шляхом. Ні бідність, ні голод не могли змусити їх відмовитися від своїх переконань.

Пройшло багато років, деяких з художників-імпресіоністів уже не було в живих, коли нарешті їхнє мистецтво було визнано.

У руслі цього напрямку працював один з найбільших французьких художників 19 століття Едуард Мане (1832-1883). До того свіжістю і чистотою тонів зображував Мане куточки Парижа, гучні бари, образи своїх сучасників, не складні по мотивах натюрморти. Будь-яка його картина уражає гострою спостережливістю, волею і легкістю мазка, сміливою вишуканістю барвистих сполучень, Це був художник-новатор, що нерідко піддавався нападкам офіційної французької критики. Утім, це довелося випробувати всім імпресіоністам, визнання і слава до яких прийшли не відразу.

Одним з майстрів імпресіонізму був Клод Моне (1840-1926). Він працював головним чином в області пейзажу. Моне і близькі до нього художники - Ренуар, Пісарро і Сіслей - звернули увагу на те, що той самий пейзаж представляється зовсім іншим у сонячний чи хмарний день, при ранковому чи вечірнім світлі. Помітивши також, що тіні від предметів зовсім не чорні, а мають визначене фарбування, вони вигнали чорний колір зі своєї палітри.

Моне писав той самий вид у різний час доби. Такі його серії 'Стогу сіна' і 'Руанський собор'. Швидкими начебто недбалими мазками Моне писав розгойдане від вітеру поле і повну руху вулицю Парижа. Він чудово вмів передати на полотнині і пекуче марево літнього дня, і вологий сніг м'якої французької зими.

Життєрадісне сприйняття світу, наявне в цілому всьому імпресіонізму, особливо чітко проявилося у творчості одного з найбільших представників цього напрямку Огюста Ренуара (1841-1919). Його залучали молоді свіжі обличчя, природні, невимушені пози. У зроблених їм портретах немає психологічної глибини, але подібність з оригіналом у них установлено тонко, залучає живий блиск очей, ніжні відсвіти навколишніх барвистих тонів на шкірі обличчя. Одне зі значних полотнин Ренуара - 'Бал у саду Мулен де ла Галет'. Художник начебто зафіксував своє миттєве враження від строкатої рухливої маси людей. Важко на відстані розглянути кожен предмет у всіх деталях, і Ренуар малює їхній лише загалом, немов дивлячись видали. Він, як і інші імпресіоністи, відмовився від ретельного виписування форми кожного предмета, зосередивши увагу на передачі цієї форми в трепетних відблисках того чи іншого висвітлення.

Ряд нових творчих задач поставив перед собою Едгар Дега (1834-1917). Він примикав до напрямку імпресіоністів, хоча його мальовничі прийоми були іншими. У центрі мистецтва цього художника коштує зображення людини. Він писав людей різних суспільних шарів: модисток, праль і прасувальниць за роботою, балерин у хвилини відпочинку, на чи репетиціях під час виступів на сцені; побутові сценки - у кафі, на вулиці, на стрибках.

Дега вмів помітити незвичайний виразний жест, знайти рідкий кут зору (зверху чи збоку), що повідомляє зображенню гостроту і новизну. При першому погляді на його полотнини здається, що це випадково побачений, як би вихоплений шматок дійсності. Насправді в них усі ретельно продумано. От цією чіткою композицією, а також увага до визначеності і чіткості ліній добутку Дега відрізняються від робіт інших імпресіоністів.

Одночасно з імпресіоністами в 80-х рр. У Франції виступає зі своїми картинами голландець Винсент Ван-Гог (1853-1890), мистецтво якого найтіснішим образом зв'язано з розвитком французького живопису. Володіючи яркою самобутньою індивідуальністю, Ван-Гог виробив свою власну мальовничу манеру. Людина напруженого внутрішнього життя, загострених почуттів, художник не міг упокоритися з навколишньою дійсністю, повної протиріч і несправедливості. Образи його картин пофарбовані песимістичними і тривожними настроями. Любою портрет, чи пейзаж натюрморт наповнений у Ван-Гога тими неспокійними почуттями, що збурювали і його самого. Він досяг небувалого дотепер у мистецтві емоційного впливу кольору, динамічності мазка і