залежності від направлення рок-музики і мети, яку ставлять перед собою виконавці, композиція може спонукати до глибоких роздумів, чи, навпаки занурити слухача в стан глибокої апатії, або викликати спалах агресії. В рок-музиці, як в дзеркалі відтворились потрясіння, через які пройшли післявоєнні покоління молоді, – стихійні соціальні виступи і “сексуальна революція”, рухи хіппі та панків, трагедія наркоманії – і духовні пошуки.
Якщо рок-музика говорить від імені інтернаціональної аудиторії, то джазова культура довгий час була голосом конкретного етнічного середовища – афро-американського населення США. Вплив фольклорних традицій відчувається в ній ще сильніше, чим в році. Джаз також спосіб життя. Його основа – імпровізація, яка для музиканта є формою пізнання світу через звуки. Саме від джазу рок перейняв свої основні риси – потяг до імпровізації і колективних форм творчості. Однак, на відміну від року, джазова імпровізація розрахована на камерне спілкування зі слухачем (навіть в умовах великого концертного залу). Від публіки джазовий музикант чекає не фанатичного поклонництва (на що нерідко претендує рок-музикант), а зрілого розуміння, не спалаху емоцій, а занурення в духовний світ виконавця. Джазові музиканти виступають, як правило, в невеликих залах і клубах, прагнучи сформувати “свою” публіку та орієнтуючись на тонких знавців. Виникнувши більше століття тому, джаз у XX-му столітті перейшов початкові етнічні кордони. Зараз це інтернаціональний вид творчості з багатьма регіональними та стильовими різновидами.
У 50-х роках минулого століття поп-музикою (англ. pop music, від popular music – “популярна, загальнодоступна музика”) називали рок-музику; пізніше ці поняття розділились. Поп-музика – розважальна масова музика, що використовує стилі, жанри і форми року. В цьому її відмінність від популярної музики в широкому розумінні слова – найбільш відомих музичних творів (в тому числі і класичних). Провести межу між рок- і поп-музикою непросто, хоча на практиці любий прихильник музики легко відрізнить два цих полюси музичної культури.
Поп-музика орієнтується на посередній смак, тому при іі створенні використовуються вже випробувані музичні стандарти. Однак з кожного правила існують виключення, і найкращі представники поп-музики, такі, як, наприклад, шведська група АВВА чи австралійська Bee Gees, – є високопрофесійними музикантами, чиї композиції користуються заслуженою популярністю.
