У останньому випадку спілкування носить переважно односто-ронній характер: людина може лише сприймати інформацію, яка надходить до неї від інших поколінь, суспільств або епох, але не може передавати якусь інформацію їм сама. Таке спосередковане спілкування, яке здійснюється переважно завдяки літературі, тво-рам мистецтва або засобам масової інформації, має надзвичайно важливе значення для збагачення відносин людини з світом, виводить її за тісні межі безпосереднього оточення, робить людину причетною до всієї людської культури і до усіх подій, що відбуваються в світі. Завдяки різноманітним формам опосередко-ваного спілкування людина може усвідомити свою єдність з

суспільством, у якому вона живе, або з людством в цілому, відчути себе їх невід'ємною частинкою.

Пряме спілкування теж має свої певні переваги. Саме воно у найбільшій мірі дає нам можливість відчути тепло людських взаємовідносин, сприйняти найтонші нюанси людських почуттів, які безсиле передавати слово. Це можуть зробити тільки жест, посмішка, погляд, вираз обличчя. У процесі прямого спілкування можуть здійснюватися емоційний вплив, навіювання, діють певні «механізми» зараження і наслідування.

Головним, найбільш універсальним засобом людського спіл-кування є мова. Деякі тварини і птахи здатні теж обмінюватися звуковими сигналами, які мають певне інформаційне значення. Проте кількість цих сигналів дуже обмежена. І тільки людина здатна виражати і закріплювати в словах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні предмети і явища. Завдяки цьому вона створює певний інформаційний світ, у якому об'єд-нуються, співіснують на рівних її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний.

Мова — це основа культури, безмежний, невичерпний океан вселюдського досвіду. Підкреслюючи значення слова у людському житті, народна мудрість ставить його поряд з хлібом. Рідна мова зв'язує нас не тільки з нашими сучасниками, але й з минулими і прийдешніми — усіма поколіннями нашого народу. Тому, доки існує мова, живе і народ, і її зникнення означає не тільки втрату історичної пам'яті, але і зникнення цілої нації, її розчинення серед інших людських спільнот.

Разом з тим знати не лише свою, а й іноземні мови — значить мати доступ до культури і душі інших народів, набагато розширити можливості і межі свого спілкування. Ніякий, навіть найдоско-наліший переклад не дасть нам можливості відчути або сприйняти усю гаму відчуттів і думок, які були втілені в їхніх творах Гомером, Вергілієм, Петраркою, Данте, Шекспіром, Бальзаком, Пушкіним та іншими майстрами слова, завдяки яким відбувається спілкування і взаємозбагачення різних національних культур про-тягом століть і навіть тисячоліть. Тому не випадково стільки високопоетичних рядків у ,світовій і українській літературі було присвячено саме рідній мові, вшануванню і оспівуванню її величі і краси.

Поряд з звичайною мовою важливим засобом людського існу-вання є й так звані штучні мови, які найчастіше використовуються в науці, наприклад, різного роду спеціальні терміни або поняття, математичні і хімічні формули, * умовні географічні позначення тощо. Тому оволодіння мовою тієї чи іншої науки є необхідною перепусткою у її храм.

При безпосередньому спілкуванні важливим його засобом є також мова міміки та жестів, яка не тільки доповнює і збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей, замінює її. Відомо, що одне і те

ж слово, скажімо, привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються за допомогою мі-міки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людсь-ких настроїв і почуттів.

У різних народів існують історично вироблені традиційні фор-ми спілкування, які найчастіше закріплені у певних звичаях і обрядах. В залежності від них навіть вітатися при зустрічах люди можуть по-різному: кланяючись один одному, обіймаючись, ці-луючись, потискуючи один одному руку або цілуючи її, промов-ляючи певні усталені слова або щось вигукуючи. Незнання цих звичаїв може затруднити спілкування або зробити його неефек-тивним.

Подібним до традиційного є і так зване формальне спіл-кування, яке регламентується певними нормами і має стереотипний характер. При формальному спілкуванні його учасники ніби ро-зігрують певні наперед відомі ролі: вчителя — учня, керівника — підлеглого, лікаря — пацієнта тощо. Виконуючи ту чи іншу роль, людина займає по відношенню до свого партнера певну позицію, вдягає на себе «маску», за якою ховається її власне «Я». Таке спілкування має свої зручності: воно не потребує зайвих витрат енергії і дозволяє наперед спланувати його наслідки, але разом з тим воно збіднює прояви людської особистості.

Важливе місце в житті кожної людини займає також ділове спілкування. Інколи вважають, що і воно теж повинно бути цілком формальним. Але, як свідчить досвід, успіх будь-якої справи значною мірою залежить від того, наскільки ділові партнери розуміють один одного, наскільки кожен з них враховує інтереси, наміри, настрої іншого. Неформальне, зацікавлене ставлення до справи, вболівання за її наслідки ламає кригу суто офіційних відносин між її співучасниками, породжує між ними дружні взаємовідносини.

Саме в дружньому, неформальному спілкуванні розкривається неповторність кожної людини, її характер, внутрішній світ, суто людські якості. Таке спілкування не обмежується лише обміном думками, а включає в себе також почуття і емоції. Воно не сковується якимись інструкціями і не може бути запрограмовано. Кожен учасник такого спілкування може вільно імпровізувати свою поведінку в залежності від обставин чи настроїв. Саме дружнє спілкування, яке грунтується на взаєморозумінні і взаємодовірі, на співпереживанні і взаємній симпатії, перетворюється із засобу у мету, оскільки воно самоцінне саме