Проблема масової культури на пострадянському просторі. Мідкульт – альтернатива сучасним культурним процесам.

Політична, економічна та соціальна криза пострадянського простору не в останню чергу пов’язана з проблемою самовизначення широких мас після виходу з лона радянської соціокультурної реальності. Різкий вихід з жорсткого адміністративного контролю та цензури на усі види діяльності середньостатистичного громадянина країн посткомуністичного регіону спричинив багатоманітне, неоднорідне та вивернуте ставлення ще вчора повністю контрольованих народів до поняття «свобода». Свобода політична, свобода вибору, свобода пересування і навіть свобода самовизначення постають і до сьогодні в усій своїй неоднозначності. Ця проблема торкає кожного з нас своєю складністю, великою кількістю шляхів вирішення. Проблема пострадянського простору пов’язана в першу чергу з глибокою культурною кризою. Сімдесят років тоталітарного режиму не можуть піти з нашого життя безслідно. Неодмінною складовою соціальних інститутів усіх рівнів й досі залишаються методи та звички попереднього державного ладу.

Як результат падіння єдиних ідеалів, єдиної системи цінностей та статичної мети цілком логічно відбувається поглиблення неоднорідності маси, її роздроблення на велику кількість субкультурних спільнот. Збільшується прірва між поколіннями. Наростає напруження. Втрачається соціокультурна та національна ідентичність.

Україна, Росія й більшість інших держав регіону з падінням моноліту Радянського Союзу з необхідністю потрапили під владу ринкової економіки. Хвора, вульгарна, неповноцінна вона так чи інакше стала основним регулятором усіх соціокультурних процесів. І якщо розуміти соціокультурний процес як підґрунтя до формування свідомості мас, то можна одностайно стверджувати, що хвора, вульгарна, неповноцінна ринкова економіка породжує собою хвору, вульгарну і неповноцінну масову свідомість. Раціональне зерно не властиве натовпу. Масова культура наскрізь ірраціональна.

Як культурний феномен масова культура виокремлюється на початку ХХ століття. За сто років існування вона піддавалась як нищівній критиці, з боку інтелігенції за свою шаблонність, низькоякісність, примітивність, так і вшановувалась статусом поводиря широкого контингенту населення від різноманітних психологічних криз, наслідків політичних та економічних негараздів. Голівуд врятував Америку від Великої депресії, радіо полегшало переживання Другої Світової Війни.

Явище масової культури необхідно розглядати в першу чергу не через зміст, а як форму. Шукати в ньому не якісний, а виключно кількісний бік. Масова культура – культура більшості. Не можна ототожнювати масове з низьким. Платівка із записом Баха, розповсюджена через торгову мережу автоматично зробить видатного композитора масовим, але не зробить його і його музику примітивною, не скине їх з п’єдесталу найвизначніших здобутків світової культури.

Звужуючи таким чином проблему можна побачити, що культура маси це цілком контрольована через механізми ЗМІ (телебачення, радіо, газети, журнали тощо) реалія. Використовуючи засоби масової інформації як важіль керування держава має змогу штучно окультурити населення, штучно вирішити культурну кризу. Прецедентом подібного підходу була парадигма масової культури в США, котра отримала назву «мідкульт» .

Мідкульт – це культура середнього рівня, котра стала переважати в 70 – 80 –х роках в західних країнах. Для телепрограм, радіопередач, журналів та газет рівня мідкульту характерно з’єднання взірців високої культури і популярної. Мідкульт створює моду на високе художнє мистецтво, класичну музику і навіть дає невичерпний грунт для сучасної інтерпретації народної творчості (етнодизайн, етномузика і т.д.). Суттєвою особливістю масової культури стало широке розповсюдження в ній не тільки власне розважальної художньої продукції, але і популярної науки. Величезна кількість науково-популярних журналів доповнюється постійними радіо- і телепередачами освітнього характеру. Цей процес (активно підтримуваний державою) охоплює широку аудиторію, залучаючи її до цінностей нового порядку. Навіть частковий контроль ЗМІ дає змогу державі «вилікувати» масове зубожіння, падіння духу та моралі.

Актуальність аналогічного підходу на теренах пострадянського регіону сьогодні практично не викликає сумніву. Тільки державний контроль над усіма можливими культурними інститутами може покласти край хаотичному плагіату західних соціокультурних моделей. Відродження традиційних національних стовпів країн пост СРСР та методичне їх прищеплення масовій свідомості є необхідною складовою впровадження досвіду західних країн у вигляді мідкульту.

Але культура не може породжувати якісні плоди з під удару директив державного чиновника. Сторіччями вона випещується завдяки синтезу благодатних політичних та економічних умов. Тому мідкульт не повинен повертати нас до радянських тоталітарних схем. Він лише засіб подолання культурної кризи, котру переживає наше суспільство.