Реферат з диригування хором на твір “Подоляночка”

Андрій Миколайович Кушніренко народився 17.10.1933 р. в селі Великі Загайці тепер Шумського району Тернопільської області. Кушніренко А.М. – український хоровий диригент, народний артист УРСР (з 1973 р.). В 1962 р. закінчив Львівську консерваторію, відтоді – художній керівник і головний диригент Буковинського ансамблю пісні і танцю. А.М.Кушніренко – автор одноактної народної опери “Буковинська весна” (1968 р.), вокально-хореографічних композицій, хорових творів, обробок народних пісень. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Історія розвитку кожної нації – це історія виникнення певних традицій, в котрих яскраво втілюються особливості поглядів на світ, на природу. Традиції та звичаї – це не відокремлені явища в житті народу, це – втілені в дію світовідчуття. Безпосереднім виявом традицій у повсякденному житті – це зразки народної творчості: казки, легенди, обряди та ігри.

Одним із найяскравіших прикладів традицій в українській культурі є дивовижні, сповнені зрозумілим, але часом і потаємним смислом народні пісні. Вони проявляються в усіх сферах народного життя.

Святкування приходу весни поширене у різних народів. Стародавні населення Європи весняним співом і обрядом надавало магічного значення: кличучи весну, вірили що заговірні формули і ритуальні дії сприяють швидкому пробудженню природи.

Істотна риса веснянок – їх зв’язок з рухом, з танцем. Велике місце рухи займають і в інших календарно-обрядових дійствах – русальських, купальських, петрівчаних іграх і хороводах. Однак, такого розвитку танків, як у веснянках, не зустрічається ніде. На це є своє пояснення: рух в природі, що оживає, переливається у танок. Разом з тим хороводи не просто були уособленням радісного почуття, але й символізували намагання виконавців власними діями сприяти бурхливому розквіту природи. Таким був первісний підтекст весняних обрядів і пісень. З плином часу магічні елементи слабнули й вивітрювалися, і зустріч весни перетворилася у звичайні молодіжні свята з іграми і танками.

Весняні танки та ігри – найбільша група творів, вона об’єднує східноукраїнські веснянки та західноукраїнські гаївки. Їх типова ознака – нерозривна єдність наспіву, тексту, руху (танець, крок, біг), виконання (насильний звук, строга обрядова манера, приуроченість, колективність общинно-ритуального характеру). Такий поглиблений синкретизм був властивий первісному мистецтву, у веснянках він зберігся найкраще через їх ігрові форми.

Ось один з описів виконання веснянок, зроблений в минулому столітті: “Веснянки відрізняються від усіх інших пісень приспівом, на зразок гукання, що звучить дуже красиво, коли пісня лунає в лісі, пронесеться весняним розливом і відгукнеться далеким відлунням... Усі молоді дівчата збираються у вечері, закінчивши роботу, і стають групами на березі річки чи озера, то за селом на площадці, а іноді на узвишші; ці групи стають на далекій відстані одна від іншої, коли одна група закінчує свій куплет і ледь згасне її остання нотка, - тоді в далині інша група продовжує свій куплет. Таке розспівування веснянок вносить у них назву весну гукати.”

Вже в ХІХ столітті “гуканкам” перестали надавати чарівного значення. Зараз в їх збереженні видно тільки наслідування традиції а також знаходить вияв розбуджений весною радісний настрій.

Танкові та ігрові веснянки мають порівняно із закличними виражено моторний характер. Якщо в закличних основну суть становлять темброво-інтонаційні штрихи, то в танках на перший план виувається ритм у його єдності з танцювальними рухами та грою.

Різновидів кругових танців досить багато. Вони відрізняються за кількістю учасників, за змістом, за наспівом, за темпом, деякі з них поєднуються з грою у “третього лишнього”, закінчуються “ловами”, біганиною, до гри можуть підключатися хлопці.

Весняна обрядовість пройшла багатотисячолітній шлях розвитку, тому закономірно, що в тематиці пісень або в ігрових фігурах спостерігається відлуння багатьох минулих епох.

До найдавніших належать пісні, де відображено ставлення до природи, та пісні аграрної тематики. Міфологічні мотиви збереглися в кругових танках, в “кривому танці”, у веснянках-закличках. Одухотворення природи, ставлення до весни як до живої істоти відчувається в словах:

“Благослови, мати, весну закликати

Весну закликати, зиму проводжати.”

В деяких формах весна наділяється приємними, радісними почуттями:

“Ой прийшла весна, ой прийшла красна,

Принесла мені щастя й радості.”

Надзвичайно цікавою є гра “Подоляночка”. Утворивши коло, дівчата йдуть (по сонцю), співаючи. Одна ж дівчина, що знаходиться в середині кола, пантомімою відтворює зміст веснянки:

“Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона впала, до землі припала,

Сім літ не вмивалась, бо води не мала.”

Танок повторюється кілька разів, але щоразу в середині кола стоїть інша дівчина. Внаслідок цього драматичний і пластичний талант кожної виконавиці вносить свіжість.

Дитяча гра “Подоляночка”. Дитячий гурт стоїть розірваним колом, десь за його межами сховалась подоляночка. Починається пісня:

“Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька.”

Діти роблять вигляд, ніби шукають поміж собою подоляночку і запитливо поглядають один на одного, розводять руками тощо.

“Тут вона впала, до землі припала.”

На ці слова подоляночка забігає в коло, припадає на одне колінце і схиляє голівку до правого плеча.

“Ой встань, ой встань, подоляночко

Вмий личко, наче скляночку,

Та візмися в боки, скачи свої скоки,

Біжи до Дунаю, бери ту, що з краю.”

Одночасно з відповідними словами пісні подоляночка стає на ніжки, робить вигляд, що вмивається, далі береться в боки та й скаче по колу відомим їй танцювальним рухом. Підбігши до когось із дівчат, вона обкручується “млиночком” з обраною подружкою, віддає їй хустину і стає на її місце. Нова подоляночка ховається