Tempo I – початковий темп

Sostenuto tutti - стримано весь хор

ФАКТУРА – мішана (підголосково-поліфонічна, імітаційно-поліфонічна, монодична, акордово-гармонічна).

Підголосково-поліфонічна (1-2 т. сопрано-монодична)

2. Імітаційно-поліфонічна (2 т. – монодична – tutti хору з переходом в акордово-гармонічну).

3. Імітаційно-поліфонічна (спочатку сопрано – баси).

ДИНАМІКА.

Твір починається на mf “Десь тут була” з > заключення “не мала”. Другий куплет на mf “Устань, устань” в п’ятому такті - mp - “умий своє личко” - до mf “молоденьку” з dim. в каденції. Куплет третій – Lento - на mp – 2 такти, p - “десь тут була” до mf в Tempo I “тут вона впала” з dim. до pp завершуємо ферматою на словах “води не мала”. Четвертий куплет на f “Устань” (імітація баса і альта, на відповідь тенора і сопрано), в п’ятому такті – mp “умий своє личко” до f “бери ту, що з краю” – це все завершується ферматою. В п’ятому куплеті – p “Десь тут була” – як відгомін початкового (сопрано, альт, згодом тенор) і на mf “тут вона сіла” до fp > (“тут”), до p “тут вона сіла” з dim. до ppp заключення.

ХОРОВИЙ АНАЛІЗ

Обробку написано композитором для мішаного складу хору.

Діапазони хорових партій та хору в цілому:

Грудний, мішаний, головний регістри

(e, f - перехідні ноти), e-g – на f – ff -

виразно, повно.

Грудний і головний регістри, партія

вокально зручна.

Грудний і головний регістри

(перехідні e – f, g) – на f - яскраво,

насичено.

Грудний і перехідні ноти (h, e) d, e до

головного регістру.

Всього хору

СТРІЙ - основа хорового твору.

Принципи інтонування мелодичних та гармонічних інтервалів всебічно обгрунтовано та послідовно викладаються К.Пігровим у книзі “Керування хором”. У творі інтонуємо:

“Вміння співати діатонічні та хроматичні півтони – це основний фундамент, на якому будується вірне, бездоганно чисте інтонування” – говорить К.Пігров.

Із закономірностей інтонування щаблів ладу випливають такі правила інтонування інтервалів: чисті (пріма, октава, квінта) виконують стійко, великі та малі – відповідно з однобічним підвищенням або пониженням.

Інтонування інтервалів у одночасному звучанні акордів, співзвуч називається гармонічним або вертикально-гармонічним строєм.

Гармонічний інтервал є менш вільним, гнучким ніж мелодичний, тому що він підпорядковується принципу максимальної злагодженості звуків, консонування, тому інтонується більш строго.

За точністю відтворення гармонічні інтервали поділяються на тони, які вимагають виняткової чистоти інтонації (чисті інтервали: кварта, квінта і октава) та ті, що допускають можливість її варіювання (секунда, терція, секста, септіма). У чистих інтервалах обидва звуки інтонуються стійко. При виконанні великих: терції, сексти, септими нижній звук залишається стійким, верхній – передбачає деяке “підтягування” вгору. Малі інтервали підкоряються ті й же закономірності щодо нижнього звуку, верхній же подається пізніше.

Звичайно, гармонічні інтервали відтворюються у хоровому співі не абстрактно, а пов’язані з мелодією. Звучать в акордах, співзвуччях, чим обумовлюються загальні межі розширення або звуження під час їх інтонування.

Унісонний стрій – органічне злиття співацьких голосів окремої партії (рідко – всього хору) на одновисотних звуках.

Розглядаючи специфіку гармонічного строю та особливості відтворення гармонічних співзвуч, легко помітити, що прийоми і засоби досягнення мелодичного строю поширюються і на гармонічний. Адже, будь-який акорд залежить від інтервального співвідношення звуків, що його складають. При цьому інтервали втрачають свою мелодико-інтонаційну характерність, підкоряючись принципу консонування. Останньому й належить головна відмінність гармонічного строю:

АНСАМБЛЬ – це художня єдність, повна узгодженість усіх компонентів хорового звучання. Обов’язковою вимогою створення є кількісна та якісна рівновага голосів у партіях, їх злитість.

Частковий ансамбль стосується кожної партії окремо і передбачає виняткову чистоту унісонного звучання. Під загальним ансамблем слід розуміти узгодженість усіх партій між собою.

Ансамблева злагодженість багато в чому обумовлюється теситурними умовами, різноманітністю фактури, типом об’єднання голосів.

Природний ансамбль утворюється при однакових теситурах, рівномірному використанні регістрів кожної з хорових партій. У ньому найбільш повно розкриваються характерні особливості абсолютно усіх голосів, партій, хору в цілому.

Наприклад: природній ансамбль

Унісонний ансамбль – це повне злиття голосів за висотою, динамікою, темпом, метроритмом при єдиних вокальних і дикційних засобах.

Наприклад:

Гармонічний ансамбль передбачає повну узгодженість та зрівноваженість хорових партій під час виконання акордів та співзвуч, виявлення інтонаційного зв’язку між ними, ясність тональних співвідношень, пропорційність у звучанні мелодичного і супроводжуючих голосів.

Поліфонічний ансамбль передбачає стійке та узгоджене звучання голосів при відносній динамічній незалежності кожного з них, продиктованій їх інтонаційною значущістю у загальному контексті.

ДИКЦІЯ

Однією з головних умов виразного співу є чітка вимова слів, що досягається за допомогою злагоджених рухів органів мови (рота, губ, зубів, язика, м’якого та твердого піднебіння).

Працюючи над відшліфуванням дикції, диригентові необхідно пам’ятати:

Тривалість звуку при співі визначається тільки голосними, що тягнуться, приголосні ж вимовляються коротко та чітко, ніби спрямовуючись у голосну;

Запорука успіху – правильна, природня вимова слів при вірних наголосах та акцентах.

В творі ми зустрічаємо наступні труднощі:

Вимова двох приголосних одночасно – швидко вимовляти: подоляноЧКа, ВПала, ПРипала, СВоє, ВМивалась, уСТань, лиЧКо, КРаю.

Вимова приголосної “с” ріже слух шипінням – якмога приглушено, малоактивно: деСь, молодеСенька, Сіла, Сім, вмивалаСь, уСтань, Своє.

Пом’якшена вимова через м’який знак: молодесеНька, деСь, вмивалаСь, устаНь, білеНьке.

Вимова шиплячих приголосних – Ж, Щ, Ч – їх треба протягувати: подоляноЧка, лиЧко, біЖи, Що (з краю).

Вимова йотованих голосних (я, є, ю) в середині, закінченнях слів – твердо, швидко: подолЯночка, своЄ, ДунаЮ, краЮ.

ДИХАННЯ – ланцюгове. Яке можливе тільки у хорі. Суть його в тому, що при виконанні звуку, акорду, що тягнеться, дихання поновлюється хористами в різний час: безшумно, швидко, непомітно, створюючи таким чином безперервний плин музики.

Атака звуку