Тема: “Культура Нового часу”

Помережені ієрогліфами величні храми й надгробні пам'ятники Стародавнього Єгипту зачудовують сучасну люди-ну, якій не так-то просто зрозуміти їх смисл і значення. Вони є свідками особливого світогляду стародавніх єгип-тян, що допомагав їм вирішувати свої соціальні пробле-ми. Це своєрідне втілення образу думок та дій — настільки дивного й водночас настільки близького нам.

Для мислення стародавніх єгиптян характерний дуа-лізм у розумінні світу, який поєднував ціле з єдності й боротьби двох започаткувань, що відображаються і, у двоїстому характері царської влади, і у протистав-ленні чорної землі та білого піску пустелі, Верхнього й Нижнього Єгипту. Це мислення підкоряється двом принципам магічного відчуття світу, бо походить від того, що між предметом та його визначенням існує взає-мозв'язок, а саме: слова втілюють предмети та явища (звідси значення гри слів у історіях про створення світу), а мова впорядковує їх. Одночасно слова богів (ієроглі-фічна система письма, складена з картинок, змальованих з натури, виникає одночасно з графічним мистецтвом Стародавнього Єгипту) являли собою відображення реальності. Зображення живої істоти, що обов'язково супроводжувалося її ім'ям, стає немов би здвоєним. Май-же маніакальна пристрасть розміщувати реальність у рамках тривких вербальних та графічних символів, щоб закріпити її за допомогою однієї з вищих форм чаклун-ства — ось основна риса давньоєгипетської культури часів фараонів, яка пояснює природу її дивних пам'ятників та надписів.

Саме в межах цього світогляду функціонує своєрідна картина світоздання: нескінченна водяна пучина оточує твердь Всесвіту; на Землі ці води набувають форми морів; вони заповнюють небо, яким прокладають свій шлях зірки; вони живлять річище підземної ріки (ноча-ми сонце пливе нею із Заходу на Схід) і щороку знову омивають землю, розпливаючись на ній повінню Нилу.

У часи фараонів розподіл усього сущого на чоловіче та жіноче начало вважався невід'ємною рисою життя. Творець створив два божественних устої, що втілювали в собі фізичний устрій світу. Це — повітря й світло — вогонь, земля й небо. Боги наступного покоління, які стояли ближче до людини, самі в багатьох проявах, як-то: боротьба за владу й зі смертю, нагадували її.

Всі ці ідеї та образи служили основою обожнювання влади фараону. Давня титулатура ототожнює фара-она з Гором V — править він землею так, як бог небом, фараон є тим, хто відноситься до двох богинь, які охороняють його владу, є володарем Верхнього та Нижнього Єгипту, Золотим Гором. Саме цей монументальний аспект давньоєгипетської влади втілений в статуї фараонів раннього періоду, й найперший, найвищий шедевр серед них—піраміда Хефрена.

Благополуччя країни обумовлене наявністю фараона. У ньому «здоров'я та зрілість народу втілювалися». За-вдяки йому Єгипет перебував в тому щасливому станови-щі, коли в будь-якому аспекті, чи то про природу мова йде, чи то про діяльність людини, володарюють регулярність і порядок. Така теологічна теорія влади фараона, однак в житті точилася напружена внутрішня боротьба, обумовлена класовими та соціальними протиріччями давньоєгипетського суспільства.

Теологічні підстави влади фараона виникають внаслі-док усвідомлення елітою, яка правила країною, соціаль-них змін у часі, що різко підкреслюється в ході соціаль-них революцій та потрясінь.

Це монолітне суспільство, оспівуюче у своїх гімнах єдність творіння й таємницю творця, було водночас вкрай політеїстичним та фанатичним у своєму поклонінні богам. Давні єгиптяни визнавали всіх богів, які з незапам'ятних часів почиталися різними місцевими традиціями.

Яке ж місце належало в тому світові простим смертним? На відміну від інших народів, які населяли в давнину Ближній Схід, життя єгиптян було на диво «сучасним». Всі люди тут були рів-ними перед Творцем і, як правило, пояснювали свої досягнення мудрим вибором фараону. Між державою та окремими особами не стояли ні узаконена, аристократія, ні проміжкові інстанції. Чоловік та жінка були рівними перед законом, хоча жінка, звичайно, входила до сім'ї чоловіка, де їй відво-дилася шановна роль «господарки», виконання якої й ставало її головним заняттям. Єгиптяни цінували радо-щі сімейного життя, що знайшло відображення в малюн-ках та надписах на стінах гробниць та в літературних пам'ятках.

Єгиптянину необхідно було уміти підкорятися зако-нам, які орієнтують, як чинити в тій чи іншій ситуації. Якщо людина навчалася пристосовуватися до законів, вона буде щасливою. А щастя — велика цінність, яку ніщо не може замінити.

На початку Давнього Царства тільки фараони могли увійти до загробного світу, і дише значно пізніше це ста-ло доступним усім.

Треба підкреслити, що фундаментальним принципом давньоєгипетської культури є віра у вічне життя, індивідуальне безсмертя. Завдяки цьому принциповий давньоєгипетський світогляд, сконцентрований на владі фараона, лишав простолюдинам можливість самовираження, а вони, покликавши на допомогу всю магічну силу мисте-цтва, письменності й обрядів, намагалися увіковічити свої мумії, імена, свою душу, що залишала тіло (каі), й свою життєву силу (ка). Їх чекало вічне життя, дійсно божественне.

В часи Середнього Царства вважалося, що досягнення цього блаженства залежить від особистих якостей людини.

Нам належить детальніше зупинитися на значних успіхах генія давніх єгиптян в галузі муміфікації. Вони неможливі були без відповідних досягнень таких наук, як фізика, хімія, медицина, хірургія.

Найважливішим внеском давніх єгиптян у науку слід вважати медичні знання. Давньоєгипетський лікар був одночасно жерцем і магом, що характерно для Близького Сходу, де не було чіткої межі між медициною та релігією. І все ж саме в Стародавньому Єгипті, вперше в світовій історії виникла реальна медицина в сучасному її розу-мінні.

Стародавні єгиптяни займалися й такою важливою галуззю науки, як математика, одним із