з цими подіями естетичної революції у Греції подібні явища, але зовсім іншого плану, розгорнулися у степовій і лісостеповій зонах Євразії. Від Ілірії та Подніпров я до Південного Сибіру форму-ється мистецтво «звіриного стилю». Це пряма антитеза класичному грецькому мистецтву. Історичні шляхи античної культури та варварсь-ких суспільств Євразії розходяться. У давньогрецькій культурі цього часу перемагають раціоналізм та рефлекторність. «Звіриний стиль» був породженням «первісного гілозоізму», тобто загального одухотворення світу і безперервних взаємоперетворень його форм.
Наступні етапи давньогрецької культури датуються так: архаїчний період — VII—VI ст. до н. е.; класичний період — V— до останньої третини IV ст. до н. е.; елліністичний період — остання третина IV ст.—І ст. до н. е.
Архаїчний період. Знаменує остаточну перемогу людського начала, зник жах перед Звірем.
Людина, у всій своїй складності і непередбачуваності, стає героєм {поезії і театру. Лірика і театр переповнені людськими пристрастями.
Найважливішим досягненням» цього періоду у давньогрецькій куль-турі були виникнення театру і, відповідно, поява трагедії. Культ бога Діоніса та свята на його честь — дюнісії, пісні козлоногих супутників Діоніса — сатирів, майданчик для перевдягання акторів, сцена для хору-оркестру — все це атрибути великого відкриття. Феномен дав-ньогрецької трагедії криється у «відкритті свідомості
Середина V ст. до н. е. — це найвищий щабель давньогрецької культури, це її полудень. «У полуденній духоті, — за словами Аристо-фана, — коник, ошалілий від сонця, волає». Грецька культура цієї пори — це дійсно крик радості, що йде з середини людського роду, що дає світові геніальні твори. Найбільша перемога еллінів у греко-персидських війнах привела до небаченого раніше злету культури.
Найбільшого розмаху досягло монументальне будівництво в Афінах за часів Перікла: за неповних два десятиріччя було споруджено Пар-фенон, Пропілеї, храм Афіни-Переможниці, Ерехтейон.
Найчудовішими зразками грецької архітектури, що збереглися до наших часів, є храм Афінського акрополю Парфенон та Ерехтейон архітекторів Іктіна та Калікрата. Ці шедеври світової архітектури створювалися під загальним керівництвом Фідія.
Аргоський скульптор Поліклет зображував головним чином пре-красних хлопців — ідеальних громадян. Особливо відомі його статуї «Списоносець» та «Діадумен». Поліклет у трактаті «Канон» теоретич-но розробив систему ідеальних пропорцій людської постаті, як її уяв-ляли елліни V ст. до н. е. — голова мала становити 1/7 всього зросту, обличчя та кисті руки — 1/10, ступня — 1/6.
Одним із друзів Перікла був прекрасний грецький скульптор Фідій. Найвідомішою його скульптурою була статуя богині Афіни із зо-лота, дерева і слонової кості, яка стояла в Акрополі перед Парфеноном. Висота її сягала 12,5 метра. Для храму Зевса в Олімпії Фідій вирізьбив статую Зевса Олімпійського, що сидить на троні. Ця скульптура Фідія належала до семи чудес світу.
Елліни настільки ж скульптори, наскільки й поети. Ми вже зазна-чали, що античність — скульптурна. Проте вона ще й тілесна. Зобра-ження оголеного тіла — основний сюжет для скульпторів. Антична пластика є мистецтво тілесної близькості і миттєвості. Статую елліни розглядали як частину природи, як явище, що вже відбулося. Це пере-мога краси над хаосом. Проте давньогрецька скульптура бездушна, тут тіло перемагає душа. У Мирона, Фідія, Поліклета скульптури безосо-бові, вони сповнені бездушної життєвості. Еллінський храм — це також форма тілесності, це «житло» для величних статуй богів. У пропорцію храму закладено тілесну пропорційність. «У грецького храму немає роз-мірів, у нього є пропорція». Краса Парфенона — це краса «простоти», породження рідної землі, він вписаний у навколишнє середовище, є складовою і невід'ємною частиною Акрополя і завершує пейзаж.
Грецька класика поступається місцем добі еллінізму. Це епоха син-тезу культур. Полісний світ Еллади підірвав себе зсередини війнами. Імперський дух Александра Македонського зробив спробу об'єднати світ, узявши за традицію еллінську культуру. Для пластичного мистец-тва III–І ст. до н. е. не були часом занепаду. Прикладом може бути славнозвісна скульптурна група «Лаокоон» – твір родоських митців Агесандра, Полідора і Афінодора, шедевр елліністичної пластики. ІсториІ Пліній Старший вважав її найвищим досягненням, якого коли-небуді досягав скульптор. Риси того ж стилю знаходимо в уславленій стату Афродіти Мілоської. Символом нової культурної традиції з еллінсь ким початком стало місто Александрія. Це місто – останній оплот сховище античної мудрості. Еллінізм передав естафету новій традиці у рамках античності. Настає століття Риму, золота осінь античності.
Піднесення і падіння давньоримської культури
Епоху Еллади змінила епоха Риму з його розважливим інтелектом упорядкованістю та дисципліною.
Періодизація культурного розвитку Риму збігається із загальноісто ричною. Фундаментом давньоримської культури була етруська культура –VIII–II ст. до н. е. Римська історія веде початок з Царськогс періоду Стародавнього Риму –VIII–VI ст. до н. е. Потім йде Респуб ліканський період – V–І ст. до н.е. і Імператорський – І–V ст. н.е
У еллінів та римлян було своє історичне покликання — вони до-повнювали одне одного. Який же внесок Риму в античну культуру? Великий римський поет Вергілій у своїй поемі «Енеїда» дає щиру і зрозумілу відповідь: «У тому, що мідь нехай кують інші, а римлянин покликаний вести народи, жалувати, підвладних і завойовувати гордих».
«Інші» – це, зрозуміло, греки. Чи означає це, що тільки у справах державних відзначився гордий і грізний Рим?
Безсмертна латинська поезія, і Вергілій у чомусь заперечує собі своєю ж поемою. Елліни, безперечно, були найкращими скульпторами і далі більше науці, ніж римляни. Можна стверджувати, що римське мистец тво цілком виросло з грецького. У завойованій Елладі римляни поводи-ли себе як варвари. Сатирик Ювенал так змальовує воїна тих часів «...цінувати не вмівшого художества
