греків», який “у долі здобичливій” розбивав “кубки праці малярів славетних” на дрібні шматочки, для топ щоб прикрасити ними свій щит або панцир. А коли римляни почулі: про цінність творів мистецтва, знищення змінилося пограбуванням. 2 Епіру римляни вивезли 500 статуй. Пліній старший зазначав, що Рим переповнився статуями. Римляни почали з імітації, вони копіювали, я потім почали створювати своє. Еллінська статуя тілесна, римська – портретна. Починаючи з II ст. до н. е. у скульптурі головним явищем стає реалістичний портрет. У новизні й самобутності римського скуль птурного портрета неважко переконатися, якщо порівняти грубі селян ські обличчя на надгробних рельєфах доби Республіки з витончено модельованими, рафінованими елліністичними портретами. Пластичний реалізм римських майстрів досяг своїх вершин у І ст. до н. е. і породив такі шедеври, як мармурові портрети Помпея та Цезаря. Близько 40 р. до н. е. у Римі з'явилася тенденція до наслідування ранньокласичним майстрам грецької скульптури. Це своєрідний «аттицизм» у плас-тиці. Видатним представником його був Стефаи.
Дерев'яна скульптура з теракотовим орнаментом повністю панувала у Римі в III ст. до н. е. і тільки в наступному столітті почала поступатися місцем кам'яним будівлям. Основним матеріалом був туф, оскільки свого мармуру ще не було. З м'якого кампанського туфу не вдавалося зробити довгі міцні балки, тому зодчим доводилося створювати арочні зводи. Поява обпаленої цегли, а потім й бетону відкривала можливість для швидкого будівництва. Все це тому, що римська архітектура мала інший, порівняно з грецькою, характер. У добу тріумвіратів місто почали прикрашати мармуровими будівлями. З'явилися новий Форум (Фо-рум. Цезаря), храми Сатурна, Божественного Юлія та ін. У суворий старий Рим прийшли багатство та пишність.
Витоки римського мистецтва, так само як і римського права і римсь-кої державності, належать до часів Республіки. Імператорський Рим намагався ствердити і розвити ці начала у всесвітньому масштабі.
Благоустрій великого міста всієї імперії — таким було найперше завдання, яке висунув імператор Август. У римській історії століття Августа мало для культури таке саме значення, як і століття Перікла в Елладі.
Республіканський Рим з його вузькими вуличками (від 4 до 7 м завширшки), цегляними багатоповерховими будівлями і тісним старим Форумом не міг, звичайно, зрівнятися з сучасними йому елліністичними містами Сходу: Александрією та Антиохією. Август поступово пере-творив Рим у мармурове місто. Було збудовано Форум Августа, який разом із храмом Марса-Местника утворив новий цілісний архітектур-ний комплекс, якого в елліністичному світі не існувало. У храмах вико-ристовувався коринфський ордер. З'явилися нові типи споруд, насам-перед тріумфальна арка. Найхарактернішими пам'ятками епохи Ав-густа є барельєфи, що прикрашали стіну Жертовника світу на Марсо-вому полі. Грецький класичний стиль барельєфів, що розміщувалися як всередині, так і з зовнішнього боку стіни, проникнути тут типово римсь-кою «гравітас» — суворою серйозністю, що позначає й «Енеїду» Вергілія, і «Римську історію» від заснування міста, яку написав Тіт Лівій.
Масове будівництво у Римі відбувається при імператорі Адріані (II ст.до н. е.), його голрвний архітектор грек Аполлодор з Дамаска був творцем Пантеону.
Ще одним, типово римським твором є тріумфальна колона. Це подоба сили й мужності. Найгарнішою колоною, безперечно, вважають колону імператораТраяна. Навколо стовбура колони Траяна широкою стрічкою в'ється рельєф, що прославляє його перемогу над даками. Це ціла розповідь, історія у пластиці.
Однією з найпопулярніших громадських будівель були терми — лазні. У Римі їх було близько тисячі. Терми будували за часів Нерона, Тіта Андроніка, Траяна. Найбільш відомі з них звели у 211—216 рр. Це терми Каракалли.
Проте особливо своєрідність римського стилю проявилася у гторт-ретній скульптурі. Римський портрет має складну передісторію. Його зв'язок з етруським портретом очевидний, так само як і з елліністичним. Доведене до завершеності мистецтво яскраво індивідуалізованого пор-трета, що висвітлює внутрішній світ людини, — це, по суті, і є римське досягнення. Римський портрет — це сама історія в обличчях. За ним можна простежити період піднесення, величі вічного міста, його кризи та занепад.
У другій половині II ст. н. е. починають з'являтися негативні тен-денції. Це епоха переоцінки цінностей, посилення східних впливів, виз-ріваючого містицизму, нових романтичних настроїв, що провіщають кри-зу римської великодержавної гордині. «Час людського життя — мить, — писав імператор і філософ стоїк Марк Аврелій, — його суттєвість — вічна течія; відчуття туманні; побудова всього тіла — тлінна; душа — нестійка; доля — загадкова; слава — невірогідна».
У портреті техніка спрощена до крайності, риси обличчя зображують грубими лініями Із відмовою від деталей. Новий стиль — це монументальна виразність. Відчувається вплив варварської периферії імперії. Значні зміни в скульптурі пізнього Риму відображають початок загальної кризи античного мистецтва. На рельєфах саркофагів III ст. композиції багатофігурних сцен часом складні, як ребус, їх слід довго розглядати, щоб зрозуміти сюжет.
Втрата відчуття пластичності в скульптурі пізнього Риму, особливо у IV ст. н. е., виявляється двояко. В деяких рельєфах поверхня розпу-шується, від чого втрачається відчуття мармуру, а також матеріальність. В інших пам'ятках, навпаки, відчувається щільність обсягів, зростає окам'янілість форм. Мистецтво стає дедалі більше символічним.
Криза, що вплинула і на скульптуру, торкнулася всієї духовної сфери. Релігія стала дедалі більш еклектичною. Широко сповіду-вались культи східних божеств: Ісіди, Кібели, Мітри. Зі Сходу поширювалось християнство.
Духовна ситуація цього часу надзвичайно цікава. Існують епо-хи, коли людям жити легко, але дуже бридко. Саме таким був кінець Римської Імперії. З'являється потяг до чужих, малозрозу-мілих ідей.
До числа таких ідей належав гностицизм як логіка життєзапере-чення.
