У рамках широкого пошуку духовного очищення з'являється і хрис-тиянство. Це монотеїзм, це рівність усіх перед богом, братерство людей і «вдячність» за благочинне життя після смерті. Християнином у І— II ст. ставав далеко не кожний, а лише той, хто відчував себе «у світі» чужим, а в общині своїм.

Однак у період занепаду античний світ зумів створити на той час останню оригінальну філософську концепцію — неоплатонізм. Це синтез ідеалістичних концепцій попередніх століть. Засновник неоплатоніз-му — Плотін з єгипетського міста Лікополь. Його система полягає у визначенні єдиним єством якогось трансцендентного абсолюту — «єди-ного», з якого походять усі менш досконалі форми буття — так звані гіпостази: світ ідей, світ душ і світ тіл. Мета — пізнання «єдиного», злиття з ним, що досягається не міркуванням, а екстазом. Це звеличен-ня аскетично-абстрактного, спіритуалістичного й забезпечення тілесно-го і мирського. Відбувався болючий пошук нової культурної традиції, все старе заперечувалося. У неоплатонізмі не можна було знайти порятунку.