Крім лиття і кування, гуцули користувалися для виробництва прикрас крученим мосяжним дротом – “крученкою” , з якого вони робили різноманітні ланцюжки, плетінки. Дріт був основним матеріалом і для інкрустації.

Відлитий або викуваний виріб звичайно обробляється далі – оздоблюється орнаментом. Техніка нанесення орнаменту дуже різноманітна. Самі назви способів “ писання” металу вказують на характер даного орнаменту. Найчастіше виріб різьблять – “ритують” ; долітцями відповідної форми вибивають на ньому простий, але дуже витончений графічний рисунок.

“ Ритуванням” називається і гравірування, коли візерунок вирізується різцем.

Близький за характером до ритованого орнаменту штампований, нанесений на зовнішню поверхню металу штампиками. Для виготовлення художніх предметів з металу необхідно мати багато знарядь та інструментів. Всі ці знаряддя можна поділити на дві групи:

1) основні ( пробійники, рильця, пунсони, циркуль, “ друлівник” , кліщі, молоточки),

2) допоміжні (дерев’яні моделі, форми, тиглики).

Пробійники (“бородка, ”пробоєць”), виготовлені зі сталі і загартовані, бувають різної товщини. Щоб пробійник легко було витягати, робочій частині його надавали форму конуса. Рильце також робили зі сталі і загартовували. За їх допомогою виконується так званий “моховий” орнамент. Пунсони (“писачки”) виготовлені зі сталі без держаків. Кожний пунсон має свою назву залежно від того, який орнаментальний мотив ним вибивають. Так за допомогою “сіканців” виконують дрібну сіточку (“ільчате письмо”), “панцьорик”, “очкарик”, “очкарик дубельтовий” вибиває очка і коліщата, “дашничок” – дашки, п’євкарик – п’явочки і т.д.

Циркуль (“шашкірня”, “шестирня”) служить для поділу площі і виконання орнаментального мотиву “ружє” на порохівницях, топірцях, голівках жіночих палиць, застібках, коліщатках до поясів, ланцюжках, перснях тощо.

Друлівник (“дриль”) складається з “била з кочелом”. По “билу” ходить мотузок з валком. Внизу “биля” закладають “писачок”, у горішньому боці якого є “шпиль” для накладання у “било”, а внизу серединник і околишник. Заткнувши серединник у відповідне місце, майстер обертає його, то піднімаючи валон угору, то опускаючи донизу, в результаті чого в металі прорізується лінія кола.

Основним знаряддям для виготовлення інкрустації є в першу чергу долітця різних форм з трубоподібним вістрям (“обірники”). Поряд з ними вживаються залізний і дерев’янний макогони для втискання копитців, “ціточок” і підківок, великий і малий клевець, кліщі (“щипці”, “цонглі”). Порик, з допомогою якого роблять дірки і жолоби в металі, ножниці для різання блях, долітця прості, закривлені і хрестаті, точільце, короба для сверління отворів у металі, ніж для різання металу і напилки: тригранові, круглі тощо.

Перший опис техніки гуцульського литва зустрічається в 1901 р В.Шухевич. Гуцульщина. Матеріали до українсько-руської етнології.. якщо порівняти її з технікою, описаною в 1950 році, від народного майстра В.Девдюка з Старого Косова, то видно одразу, що вона за 50 років майже не змінюється.

Також застосовувалась техніка “заливання” металу. На держаку палиць або гарапників (“карбачів”) нарізуються різної величини і форми геометричні орнаменти. Вони являють собою форму трапеції, що основою повернена до середини предмета, щоб олово чи свинець після того, як остигнуть, не випадали. Після застигання поверхню обробляють ножиком або напильником. Всі орнаменти, виконані цією технікою – симетричні.

Народні майстри застосовують також техніку “жирування”, тобто вбивають в дерево метал, латунний гладкий або кручений дріт, так звану “кручєнку”, “копитця”, “підківки”, “дулі”, вирізані з латунних або незільберових блях. Відповідними долітцями в дереві робляться рівчачки, потім в них вкладають “підківку”, “дугу” або “копитце” і легко б’ють дерев’янним молотком.

Нерідко предмети оздоблювали також кручениками баранячого рогу, кольоровими намистинами. Для цього бориком роблять дірку, внизу ширшу, в неї втискають кружечок рогу, вирізаний долітцем, або кольорові намистинки.

Часто орнамент рисують за допомогою спеціального зубчатого коліщатка, яке дає цікаву пунктирну або зигзагоподібну лінію.

Техніка “вирізування” застосовувалась при виготовленні “прозористих” блях (“галонів”, “басаманів”), для капелюхів і ременів. Спочатку майстер малював орнамент цвяхом, а потім за допомогою різних долотець вирізував його. Непотрібні частини відпадали, через що бляха ставала ажурною.

Улюблене гуцулами оздоблення виробу – це “накивання” або “вплетування” візерунка бобриками і бовтицями, що набиваються як декоративні гвіздки.

Також на столярних виробах ми можемо зустрітися з художнім ковальством. Ковальський виріб, де матеріалом є залізо і сталь, які обробялються тільки в гарячому стані, прикрашається наданням йому особливої форми. У найпростішому випадку це – “кучері”: полоса заліза надрубується, розсікаєтьсся долотом уздовж, і кожна смужка загинається завитком. Таке оформлення металу можна бачити звичайно в завісах дверей, воріт, скринь.

Для оздоблення виробів з дерева, рогу або шкіри народні майстри вживали для втоплювання (“доливання”, “загуснення”) в дереві – цинк, свинець, олово, рідше латунь, дуже рідко алюміній, нікель для покривання бляхами (“повивання”) дерев’яних топорищ, порохівниць і плоских торб латунню і нейзільберові бляхи для викладання в дереві, так званого “жирування” – латунний дріт (“гладке дріття”) і латунний скручений дріт (“кручення”), підківки, копитця, дуги, зроблені з вузеньких поясів.

Ці метали важко було дістати, тому майстри нерідко перетоплювали старі речі і посуд.

Типологія предметів мосяжництва.

В асортименті предметів, виготовлених з металу, залежно від їх призначення, чітко виділяються кілька груп: речі побутового вжитку, прикраси, зброя і кінська збруя.

Предмети побутового вжитку – це ножі прості і складені в ажурну ручку (так звані “бгані”), мисливські ножі і виделки, лускоріхи, курильне приладдя (люльки, протички, кресала) тощо.

Ніж “бганий” завжди прикріплявся тоненьким ланцюжком до пояса, що дозволяло працювати ним, не відв’язуючи. Ніж і виделки