Дипломний аналіз а хоровий твір М.В.Лисенка "Боже великий, єдиний" обр. О.Кошиця

Хорова духовна музика - найбільш древня область українського
музичного мистецтва. Високі традиції хорового виконавства в духовній музиці
встановилися ще з часів Київської Русі.

Розквіт хорової культури пов'язаний з творчістю неперевершених майстрів мистецтва духовної музики Д. Бортнянського і М. Березовського.

Поряд з більш традиційними формами культового мистецтва композитори 18 ст. створюють хорові обробки народних пісень розробляють нові жанри святкової, урочистої музики - канти, гімни, кантати, ораторії.

Мистецтво М. Березовського і Д. Бортнянського ознаменувало новий етап в історії духовної музики а сарреllа. Хорова творчість Березовського і Бортнянського виходить далеко за рамки церковної музики і є важливим поштовхом в розвитку української хорової класики.

Основоположник української класичної музики М.В.Лисенко продовжив традиції своїх попередників рядом творів даного жанру. Зупинимося на одному з його духовних творів гімн-молитва за український народ "Боже великий, єдиний ...".

Микола Віталійович Лисенко (1842 - 1912) свою різносторонню діяльність (композитор, вчений-фольклорист, виконавець, диригент, громадський діяч) посвятив служінню національній культурі, він являється основоположником української композиторської школи. Життя українського народу, його самобутнє мистецтво стало фундаментом таланту Лисенка.

В 1859р. М. Лисенко поступив у Харківський, а потім Київський університет. В 1867-69 рр. Навчається в Лейпцігській консерваторії. Він завершує і видає 2 збірки українських народних пісень і приступає до роботи над грандіозним (83 вокальні твори) циклом "Музика до Кобзаря" Т.Г.Шевченка. Взагалі українська література, дружба з М.Коцюбинським, Лесею Українкою, І. Франком являлось сильним художнім імпульсом для М. Лисенка. Саме через українську поезію входить в його творчість тема соціального протесту, починаючи з хору "Заповіт" (на сл. Шевченка) і закінчуючи піснею-гімном "Вічний революціонер" (на сл.Франка), а також оперою "Енеїда" (по Котляревському) - сатира на самодержавство.

З 1874-1876рр. М.В.Лисенко займався в Петербурзі у Римського-Корсакова. Композитор вів велику роботу по збиранню, вивченню українського фольклору. Він створював багаточисленні обробки народних мелодій. М.В.Лисенко записував, виконував не тільки українські, але й польські, сербські, чеські, російські пісні. Композитор явився першим інтерпретатором в українській музиці поезії Г.Гейне, А.Міцкевича.

В творчості М.Лисенка переважають жанри : опера, хорові твори, пісні, романси, являється автором симфонії, ряд камерних і фортепіанних творів.

Саме у вокальній музиці національна самобутність і авторська
індивідуальність розкрились найбільш яскраво, а опери Лисенка (всього їх 10,
не враховуючи дитячих) ознаменували собою народження українського
класичного музичного театру.

Вершиною оперної творчості стали лірико-побутова опера „Наталка-Полтавка" (за однойменною п'єсою Котляревського - 1889р.) і народна музична драма Тарас Бульба (за повістю Гоголя - 1890р.). М.В.Лисенко перший організував на Україні любительські хорові колективи, їздив з концертами по містах і селах. В 1904р. в Києві була відкрита музично-драматична школа (з 1918р. музично-драматичний інститут на його ім'я), де навчався український композитор Л.Ревуцький.

Оригінальна хорова творчість М.Лисенка особливо міцно пов'язана з суспільно-філософською думкою передової української інтелігенції. Чотири хори - чотири епізоди з народного життя: "0й нема, нема ні вітру, ні хвилі", "Ой милий Боже, України", "Коли отаман Гамалія" та "І туркені на тім боці".

Революційного оптимізму сповнена кантата "Радуйся, ниво неполитая".

Творчість М.В.Лисенка - це ціла епоха розвитку музичної культури. За значенням у розвитку української музичної культури творча діяльність композитора представляє високий класичний рівень музичного мистецтва.

Обробку о твору зробив Олександр Кошиць. Олександр Кошиць! Скільки хвилюючих спогадів викликає це ім'я в людей, які проживали на Україні в той час і любили його чарівне мистецтво.

Ім'я О.Кошиця набуло значної популярності в Києві ще в першому
десятиріччі XX століття - коли молодий диригент під опікою і керівництвом
батька української музики - М.В.Лисенка робив перші кроки на великому
шляху музичного мистецтва. А вже в другому десятиріччі слава про нього як
композитора і етнографа, а головне як про талановитого диригента,
розкотилася скрізь по Україні, а згодом і по цілому світу.

Народився Олександр Антонович Кошиць 11 вересня 1875 року в сім'ї священника с. Ромашки, Канівського повіту на Київщині. Зворушливо, з великою любов'ю згадує О.Кошиць свої рідні місця, чудових людей, серед яких пройшло його дитинство. Розкішна чарівна природа наклала відбиток на його характер, сприяла вихованню видатного художника.

Та найбільше значення для формування його таланту мало те, що з раннього дитинства О.Кошиць знаходився під впливом народної музики. Велике обдаровання О.Кошиця не могло пройти повз увагу класика української музики М.В.Лисенка, з яким Кошиць познайомився ще в і 893р., коли показував йому свої перші записи народних пісень.

З 1904р. О.Кошиць - викладач співів різних учбових закладів м.Києва та керівник хору музично-драматичної школи М.В.Лисенка. В 1905-1906рр. Він разом з Лисенком керує хором філармонічного товариства "Боян". В 1906р. О.Кошиць стає учнем школи Лисенка по класу композиції. Виступ О.Кошиця з українськими піснями, веснянками, колядками, концертами під час шевченківських днів завжди перетворювались на велике свято української музичної культури. У 1912 році народилась ідея познайомити народи інших країн з українською народною піснею. В 1919р.з Києва вирушає за кордон український хор на чолі з українським композитором К.Стеценком та композитором-диригентом О.Кошицем. пісні в обробці О.Кошиця видавались за кордоном кілька разів і розійшлися в десятках тисяч примірників українською та англійською мовами.

Український університет у Празі в 1936 р. присудив Кошицеві вчену ступінь почесного доктора філософії, що свідчить про той великий авторитет, який він здобув у всьому світі. Олександр Кошиць у своїх листах та висловлюванням постає перед нами як вірний син українського народу, як