План.

1. Введення.

2. Зародження кубізму.

3. Новаторство кубістів.

4. Творчість Жоржа Шлюбу.

5. Пабло Руис Пикассо.

5.1. Утворення. Барселона.

5.2. Перші поїздки в Париж. "Голубой" й "рожевий" періоди.

5.3. Напередодні кубізму.

5.4. Кубізм.

5.5. Подальше життя й творчість.

5.6. “Авиньонские дівиці”.

6. Поети кубізму.

7. Вплив кубізму на мистецтво.

8. Кубізм у Росії.

9. Художник Казимир Малевич.

10. Висновок.

11. Список використаної літератури.

1. Введення.

Кyбізм - (фpaнц. cubisme, oт cube - кyб) напрямок у мистецтві першої чeтвepти XX вeкa. Плacтичecкий мова кубізму ґрунтувався нa деформації й розкладанні предметів нa геометричні площини, пластичному зрушенні фopмы.

Кубізм заперечує зображення предметів у тім виді, як ми їх представляємо. Він прагне знайти спосіб вираження їхньої суті. Кубізм зводить форми до основних геометричних схем, розкладає предмети на складові частини й поєднує їх в абстрактне ціле плоского декоративного зображення. 

Пабло Пикассо, одному з перших художників-кубістів, належать наступні слова: «Я пишу об'єкти такими, як я їх мислю, а не такими, як я їх бачу». Адже в дійсності, коли ми дивимося на людську особу в профіль, ми бачимо лише одне око, одну брову. І сприймаємо об'єкт у всій цілості, домысливая, що в нього, звичайно ж, є й друге око. На кубистическом же портреті, будь те фас або профіль, об'єкт з'являється перед нами побачений автором відразу з декількох крапок. Автор сполучає їх в одному образі. Свої перші кроки художники кубісти робили саме в жанрах портрета, натюрморту, пейзажу. Як правило, це були монохромні полотна.

Багато російських художників пройшли через захоплення кубізмом, часто з'єднуючи його принципи із прийомами інших сучасних художніх напрямків - і . специфічним варіантом інтерпретації кубізму на російському ґрунту став .

Вплив кубізму в образотворчому мистецтві тривало до 1960-х років. До росіянином кубофутуристам можна віднести К. Малевича з його знаменитою картиною "Чорний квадрат"

У своїй роботі я розповім про джерела цього напрямку в мистецтві, про видатних художників кубізму, зупинившись докладно на творчості Жоржа Шлюбу й Пабло Пикассо, а так само російського художника Казимира Малевича; приділю велику увагу картині Пикассо «Авиньонские дівиці», а так само постараюся побачити мир очами цих загадкових і притягальних майстрів свого загадкового й притягального мистецтва.

2. Зародження кубізму.

Із середини XIX століття відхід від пануючої в цей час в образотворчому мистецтві натуралістичної традиції різко прискорюється. Живопис, графіка, скульптура звертаються до того, що недоступно прямому (“буквальному”) відтворенню. Відпрацьовування нових образотворчих засобів, прагнення до типізації, підвищеній експресії, створенню універсальних символів, стислих пластичних формул спрямовані, з одного боку, на відображення внутрішнього миру людини, його стану (психічного, емоційного), з іншого боку - на посилення виразності, інформативності “тілесної” структури речей, відновлення бачення предметного миру аж до завдання створення “самостійного мальовничого (образотворчого) факту”, конструювання “нової реальності”.

Жіноча варта фігура. П.Пикассо. 1907 рік

Остання виставка імпресіоністів в 1886 р. знаменує кінець класичного періоду європейського мистецтва. Починаючи із цього часу в європейському живописі одне за іншим виникають численні плини, що існують більш-менш тривалий час: югендстиль, экс-прессионизм, неоімпресіонізм, пуантилізм, символізм, кубізм, фовизм.
“В анархії емоційних цінностей наприкінці минулого століття, - писав австрійський живописець Вольфганг Паален, - люди, що звернулися до мистецтва як до останнього притулку, починають розуміти, що внутрішня природа речей так само значна, як і зовнішня. От чому Сірка, Сезанн, Ван Гог і Гоген відкривають нову еру в живописі: Сірка - своїм прагненням до структурної єдності, до об'єктивного методу, Ван Гог - своїми кольорами, що перестає відігравати описову роль, Гоген - сміливим виходом за рамки західної естетики й особливо Сезанн - рішенням просторових завдань”. Паален стисло охарактеризував найважливіші етапи художнього процесу, безпосередньо попередньому відкриттю примітивного мистецтва й тому перелому, що намечается в європейському мистецтві близько 1907 р.

1907 рік уважається поворотним у відношенні до традиційного, у першу чергу африканському мистецтву, разом з тим це рубіж, від якого беруть початок новітні художні напрямки. 1906 рік - рік смерті Сезанна - знаменує початок особливий глибокого його впливу на ціле покоління художників. Пізніше цей період був названий істориками мистецтва “сезанновским”, або “негритянським”.

Аналізуючи творчість Сезанна й особливо його останні роботи, у яких він ближче всього підходить до рішенню поставлених просторових завдань, зіставляючи їх з найбільш характерними зразками африканської пластики, що виявляють часом ідеальні приклади втілення цих просторових рішень, можна із упевненістю сказати, що саме творчість Сезанна стало останнім й, можливо, що вирішує в ряді факторів, що змусили по-новому глянути на примітивне мистецтво.

Відчутна вагомість образів, який прагнув досягти Сезанн, намагаючись за допомогою виявлення ритмічних, геометричних структур проникнути в сутність речей й явищ і відобразити цю сутність, становить, по загальному визнанню, основна якість африканської пластики. Таким чином, творчість Сезанна, що була логічним результатом усього попереднього розвитку європейського живопису, у відомому змісті близьке до творчості Ван Гога, Гогена й Сірка, зіграло вирішальну роль у створенні об'єктивних умов, при яких африканське мистецтво було включено у світовий художній процес.

Наступає момент сумісності: чужорідна эстетическая система не тільки визнана, але й “узята на озброєння” художньою практикою. Більше того, примітивне мистецтво саме стало інструментом відкриття, і в цьому глибинна суть розглянутого процесу. Воно відкрило очі художникам, що виявили там, де вони найменше очікували, нову систему художніх цінностей, принципово відмінну від тієї, котрої тисячоріччями випливало європейське мистецтво.

Таким чином, в основу концепції кубізму лягла “язичеська” культура, що у свій час викликала до життя мистецтво античності, а