Відчуття глядача, оказавшегося на виставці перед полотнами кубістів, можна зрівняти з відчуттями людини, що собрались зробити приємна подорож, а замість цього получившего запрошення брати участь у прокладці нових шляхів.

Реакція публіки доводила, що перехід до нового напрямку відбувся стрибкоподібно, незважаючи на тривалий підготовчий період, за час якого столичний європейський глядач повинен був би значно розширити свій кругозір. Після визнання Ван Гога вже не можна було вважати гладкопись і натуралістичність кольорів неодмінною умовою “гарного живопису”; життя й роботи Гогена привернули увагу до “примітивного” культурам і навчили бачити не стільки їхня незрілість, скільки якісно інший їхній стан, що припускав чимало коштовну й повчального; творчість Сірка виявила приклад можливості використання наукових методів для рішення художніх проблем; нарешті, творчий метод Сезанна, особливо техніка його останніх робіт, настільки близька до техніки ранніх кубістських робіт Шлюбу, здавалося, повинна була сприяти якщо не розумінню, те хоча б визнанню права на існування цього експерименту, що називають самим сміливим в історії мистецтва. І все-таки роботи Шлюбу, як і наступні роботи кубістів, були відкинуті журі й стали надовго мішенню критики й предметом скандалу для широкої публіки.

Новий напрямок в образотворчому мистецтві й літературі, що народилася в епоху відкриття “l'art negre” (мистецтво негрів) і тісно з ним зв'язане, безумовно, не було єдиним горном, де створювався сплав нової художньої культури.

Зв'язок кубізму з відкриттям африканської скульптури очевидна. Хоча питання, хто саме є першовідкривачем африканської скульптури, залишається спірним, ні в кого не викликає сумнівів, що її урок уперше був ґрунтовно сприйнятий молодим, але вже досить відомим у той час іспанським живописцем Пабло Пикассо.

3. Новаторство кубістів.

Якщо живопис імпресіоністів проголосила умовний характер кольорів, то кубісти виразили новий підхід до реальності через умовний характер простору. Ж. Шлюб писав: “не потрібно навіть намагатися наслідувати речей, які минущі й постійно міняються, і які ми помилково приймаємо за щось незмінне”. Американський мистецтвознавець Дж.Голдинг писав, що кубізм - “сама повна й радикальна художня революція із часів Ренесансу”.

Хуан Грис. Ваза із фруктами й графин. 1914 рік.

Це плин одним з перших втілило провідні тенденції подальшого розвитку мистецтва ХХ століття. Однієї із цих тенденцій стало домінування концепції над художньою самоцінністю картини. Ще Гегелем (1770-1831р.) було замічено, що мистецтво нового часу усе більше переймається рефлексією, образне мислення витісняється абстрактним, так що грань між мистецтвознавством і практичною творчістю стає занадто тонкою. Якщо в кубізмі ця тенденція була присутня в зародковому стані, то в мистецтві постмодернізму вона стає довлеющей.

Батьками кубізму вважають Ж.Шлюбу й До виниклого плину примкнули Фернана Леже, Робер Делоне, Хуан Грис й ін. Слово “кубізм” очевидно виникло в 1908 році. Існує легенда про те, що Матис побачивши картину Шлюбу “Будинку в Эстаке”, сказав, що вона нагадує йому зображення кубиків. У тому ж році в журналі “Жиль Блаза” критик Луи Воксель пише про живопис Шлюбу, як про, що зводиться до зображення кубів. Так глузливий жарт Матиса переросла в назву нової школи.

Період 1907-1912 років - період аналітичного кубізму (називаного також стереометричним або об'ємним). У цей час відбувається сенсаційне перетворення художньої реальності, небачене досі - розкладання форми, у цьому випадку на куби.

Художня практика кубістів: відмова від перспективи, скорочення фігур у ракурсах, показ їх одночасно з декількох сторін, тяжіння до зворотної перспективи.

В 1908-1909 роках і Шлюб і шукають прийоми за межами кубізму. Після 1912 року починається період так називаного “синтетичного” кубізму, іменованого також “кубізмом подання” Принцип створення художнього простору полягав у наповненні образотворчої площини елементами розчленованого предмета, які із тріском зіштовхуються між собою, лягають поруч, перекривають або проникають друг у друга. Таким чином, картина створюється як намальований колаж з окремих аспектів форми, як би розрізаний на дрібні частини. Форма в кубістів з'являється у вигляді плоского відбитка, одночасно з різних сторін.

4. Творчість Жоржа Шлюбу.

У нашій країні поняття «кубізм» асоціюється з Пикассо. Тим часом, сам термін «кубізм» зв'язаний не просто зі Шлюбом, але із цілком конкретною його роботою «Натюрморт» (1908). Існує кілька легенд щодо цього авторства (Матисс, Модильяни, Г. Аполлінер). Але для критики кубізм відразу став словом лайливим.

Саме у творчості Шлюбу, що уже в ранній молодості дивився, за словами критиків, «скоріше на Сезанна, чим на Ван Гога», найбільше повно виявився конструктивізм. Він зумів не тільки показати окремі предмети з різних точок зору, порушивши непорушну колись центральну перспективу, що робили вже багато хто. Він показав той самий предмет одночасно в декількох ракурсах. Але аналізом форм далеко не вичерпується його відкриття. Один з деяких майстрів свого покоління, він зумів зберегти артистизм у кольорі, з'єднавши «алгебру й гармонію».

«Я не художник-революціонер. Я не шукаю несамовитості. Пориву мені досить. Я люблю правило, що зменшує емоцію», - затверджує Жорж Шлюб. Здавалося б, думка парадоксальна для художника-новатора. Але, дивлячись на його роботи, ми чітко бачимо ту грань, що відокремлює його від революційності безпредметного мистецтва. Деякі фрагменти зображення здобувають характер знаків-символів. Це часто майже проміжна ланка між назвою-підписом і загальною композицією. Але