Геометрична простота фігур - саме те, що насамперед впадає в око в “Авиньонских дівицях”. Причому особи двох правих фігур прямо асоціюються з африканськими ритуальними масками. По малюнку й кольорам ці голови різко відрізняються від інших, і композиція в цілому робить враження незакінченості. Рентгенограма картини показала, що обидві ці фігури, самі новаторські й у той же час самі “негритянські”, були написані спочатку в тій же манері, що й інші, але незабаром переписані заново. Припускають, що вони були перероблені після відвідування художником етнографічного музею, коли він “жагуче захопився” африканською скульптурою.

“Я зробив половину картини, - пояснював Пикассо, - я почував, що це не те! Я зробив інакше. Я запитав себе: чи належний я переробити всі цілком. Потім сказав: ні, зрозуміють, що я хотів сказати”.

1906 р. був визначальної для подальшої спрямованості його творчості, саме в цей час Пикассо переходить від реалізму сентиментального до реалізму пластичному. Пикассо більше не задовольняють його попередні досягнення. “Все це від почуття!” - заявив він в 1906 р. другові із приводу своїх попередніх робіт. З'ясування цього моменту (заперечення почуття, переживань як основи творчого імпульсу) дуже важливо для правильного розуміння тих завдань, які були поставлені піонерами кубізму.

У цьому змісті досить характерні відомі афоризми Ж.Шлюбу - одного із засновників цього напрямку: “Я люблю правило, що коректує переживання”, “Почуття деформують, розум - формує”, “Емоція не повинна передаватися схвильованим трепетом. Вона не підсилюється й не імітується. Вона є зав'язь, добуток - квітка, що розпустилася,”. Однак ці формулювання з'явилися пізніше, коли Шлюб у тісному співробітництві з Пикассо вже далеко пішов по новому шляху. Спочатку шокований більше інших “Авиньонскими дівицями”, він незабаром виявився першим визнаним представником напрямку, що саме його роботам зобов'язано своєю назвою.

6. Поети кубізму.

За кубізмом в образотворчому мистецтві у свій час стояло коло поетів і критиків, що випливали філософії Бергсона, також досить що умовно йменувалися кубістами. Безперечним лідером цього напрямку став поет і публіцист Г.Аполлінер. В 1912 році виходить перша книга кубистической теорії художників Глеза й Метценже “Про кубізм”. В 1913 році з'являється збірник статей Аполлінера “Художники-кубісти”. І тільки в 1920 році створюється класичним твір, що вважається, Канвейлера “Підйом кубізму”.

Як уже говорилося, офіційна критика довгий час, точніше, весь так званий героїчний період кубізму ставилася різко вороже до нового напрямку. Серед французьких мистецтвознавців того часу, мабуть, тільки Моріс Рейналь послідовно виступав на захист кубізму. Однак з перших кроків кубізм користувався активною підтримкою французьких поетів. Крім Аполлінера, новий напрямок гаряче підтримали Андре Сальмон, Макс Жакоб, Пьер Реверди, Блез Сандрар, Жан Кокто й ін. Пикассо говорив, що це був час, “коли живописці й поети взаємно впливали один на одного”. Дійсно, уже в роки, безпосередньо попередньому кубізму, у майстернях на Монмартре складалося це співтовариство, приведшее надалі до плідного співробітництва. “Пикассо, - писав Аполлінер, - який винайшов новий живопис й, поза всяким сумнівом, є чудовою фігурою нашого часу, проводить всі свої дні винятково в суспільстві поетів, до яких й я маю честь належати”.

З поетів старшого покоління, що зробили вплив на формування концепцій кубізму, називають С.Малларме й А.Жарри. У свою чергу творчість кубіст^-кубістів-художників-кубістів зробило безперечний вплив на найближче поетичне оточення. Це виявилося й у тій першорядній ролі, що приділялася поетичній уяві, і в прагненні до створення ємних образів і навіть у прямому запозиченні сюжетів. “Очевидно, що приклад живописців позначився на сучасні їм поетичних добутках - від “Алкоголей” до “Корнет а де” й “Заснулої гітари”, - пише Пьер Жозе.

Поетичний збірник Аполлінера “Алкоголи”, опублікований в 1913 р. одночасно з його книгою “Художники-кубісти”, відкривається знаменитою поемою “Зона”, що в окремих аспектах є як би поетичною проекцією тих проблем, які ставили перед собою живописці-кубісти. Поет і навколишній його мир з'являються тут у найрізноманітніших і несподіваних ракурсах. Навряд чи можна вважати випадковим, що ця поема, особливо ценимая самим Аполлінером і поставлена їм на перше місце в збірнику, закінчується рядками, у яких говориться про “фетиші Океанії й Гвінеї” як про богів “темних надій”.

П.Пикассо. Скрипка й келихи на столі. 1912 рік.

Пьер Реверди - найбільший поет кубізму, у чиїй творчості нова естетика знаходить ще більш органічне втілення, ніж в Аполлінера - уважав, що, створюючи “эстетическое добуток”, “особливу емоцію”, поет наближається до збагнення якихось “глибоких і загальних” людських істин. Думки Реверди про призначення поезії перегукуються з визначенням нового мистецтва, цілей, поставлених художниками-кубістами. “Від колишнього живопису кубізм відрізняє те, що він не є мистецтвом, заснованим на імітації, але - на концепції й прагне піднятися до творення”, - писав Аполлінер. “Не слід імітувати те, що збираєшся створити”, - читаємо ми в “Думках і міркуваннях про мистецтво” Шлюбу.

Реверди в той час був одним з деяких, хто розумів історичне значення кубізму. Він уважав, що до кубізму в мистецтві не було створено нічого настільки значного із часу відкриття перспективи в живописі. “Ми, - писав Реверди, - присутні при фундаментальній трансформації мистецтва. Мова йде не про зміну у відчуттях, а про нову структуру й, отже, про зовсім нову мету”. Він уважав, що концепція зближає поезію з образотворчим мистецтвом й у тому розумінні, що поетичний добуток стає таким же предметним, автономним, майже матеріальним, як картина або скульптура. Воно не