Суть поняття “Духовно-моральна” культура.

Сьогодні є нагальна потреба говорити про духовність оскільки в соціумі щоразу переконливіше домінує установка на усвідомлення кожним своєї єдності насамперед із Всесвітом, а вже потім - зі своїми ети-чними витоками. На жаль, у дитячій монокультурі кіно, книжці, творах мистецтва, іграшках тощо –досить комфортно почувається похмурий, сміливий аж до жорстокості, байдужий, шибеникуватий, цинічний герой. У сюжетах для дітей спостерігаємо здеформовані постаті сучасних “крутих” молодиків. Їм недоступні чесність, доброта, шляхетність, милосердя. Розуміючи, що духовність – інтегрована якість особистості, яка формується під впливом низки об’єктивних чинників, педагоги, батьки, всі, кому, кому не байдуже майбутнє України, ставлять болюче запитання: “Що ми можемо протиставити суспільним негараздам, які калічать таку вразливу психіку маленької людини? Хто має допомогти їй і, як виколисати з безпомічного немовляти порядну, гідну, щасливу людину – людину майбутнього, справжнього українця.

За часів наших прадідів сформувалося учення про духовне як таке, що пов’язане з вірою в Бога. Звідси й терміни: “духовна література”, “духовна музика”, “духовенство” тощо.

Атеїстична ідеологія минулого століття була спрямована на те, щоб відокремити духовність від віри в Твор-ця, прив'язуючи її до віри в Людину (і визнаючи лише гуманістичний компонент поняття).

Замість Бога найвищою в світі істотою, а отже, й авто-ритетом стала проголошуватись людина. Виникли й но-ві ідеали, за яких найбільшими чеснотами вважалося до-триманий людських заповітів. [ ]

Тому й у словниках можна знайти різні визначення поняття “духовність”. Ставлячи зав-дання відродження духовності, маємо на увазі праг-нення до найвищих гуманістичних ідеалів, правди, справедливості, добра; переважання в людині чис-тих альтруїстичних мотивів, готовність поступитися власними інтересами заради інтересів інших (навіть тоді, коли цього ніхто не може оцінити), потребу без-корисливо робити добро і триматися якомога далі від зла. Ступінь розвиненості цих рис особистості свід-чить про рівень її духовності

Це справедливо як для віруючих, так і для тих, хто далекий від релігії.

Глибокого вивчення потребує питання про шляхи формування у малят духовного світогляду і відповідною системи цінностей. [ ]

Ідеться про важливість виховання на засадах хри-стиянської моралі, головний принцип якої: чинили з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою Уточнимо: виховання на засадах християнської моралі не тотожне релігійному вихованню, яке здійснюється родиною і релігійними організаціями. Дитсадок же як заклад світський не повинен залучати дітей до жодних релігійних обрядів і форм поклоніння, яких би вірувань іде це не стосувалося і звідки б вони до нас не прийшли: з Далекого Сходу (медитації, звертання до духів) чи від рідних, давніх пращурів (обожнення сил природи – сонця, води тощо). Поки дитина маленька, батьки вирішують, у що і як саме вона має вірити. Тож і християнську молитву використовувати в роботі з дітьми можна тільки за згоди батьків. [ ]

Інша річ – елементи релігійної освіти. В країні, де проголошено необхідність наближення суспільної моралі до християнської, де головні християнські свята стали вседержавними, не можна обійтися без формування у дітей уявлень про те, у що вірять християни, про Ісуса Христа, Біблію, Заповіді Господа… Такі відомості мають подаватися у загальнохристиянському контексті, без заглиблення в конфесійні розбіжності. Це вимагає від педагога високої культури і відповідних знань. [ ]

Духовний зміст можуть мати також спостереження в природі, де все (від краси найменшої квіточки до незбагненних законів життя мурашника) захоплює гармонією творіння і викликає прагнення досконалості в усьому.

Ефективними засобами формування духовного світо-гляду є твори високого мистецтва: музичного, обра-зотворчого, літературного, за умови відповідного педагогічного спрямування їх впливу. Адже саме по собі захоплення прекрасним, як і зовнішня релігійність, не є свідченням духовності. Можна любити музику і бути мер-кантильним, пестити кота, собаку і виявляти агресив-ність чи зневагу щодо людини, можна щотижня ходити до церкви і бути егоцентристом, який ставить власні інтереси вище за потреби інших. [ ]

Отже, важливо вчити малят аналізувати свої думки, почуття, вчинки і прагнути вищого, чистішого, добрішо-го, Форми і методи цієї роботи можуть бути різними. Головне, щоб вони формували в дитини альтруїстичну позицію, доброту, готовність завжди прийти на до-помогу і здатність до жертовності, бажання більше віддавати, ніж брати, вміння розуміти почуття інших людей і визнавати за ними право на власну індивідуальність. Саме ці риси об'єднують високодуховних людей незалежно від їхніх релігійних поглядів.

Кажуть: якщо з дитинства не прищепити людині начала духовності, то вона виросте німою і сліпою. Що ж ми розуміємо під духовністю?

Духовність – це індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної – потреби в пізнанні й соціальної – потреби жити, діяти для інших. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання світу, себе, сенсу та призначення свого життя. Людина духовна тією мірою, наскільки вона замислюється над цими пи-таннями і намагається знайти на них відповідь.

Формування її як провідної якості особистості – ве-лике і складне завдання, що має стояти у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків. Народна педа-гогіка вчить: дитину треба виховувати тоді, коли вона “ще лежить поперек ліжка”. Цікавим щодо цього є факт, що в молодших дошкільнят простежується “інстинкт ре-лігії”, який потім зникає, якщо його вчасно не підтрима-ли й не розвинули. Вибір духовних реалій у різних лю-дей відбувається по-різному: в одних це глибинний процес, пов'язаний з багатьма шарами психіки, а в ін-ших – поверховий, що торкається лише другорядних проблем