Запозичуючи основну структуру руху та забарвлюючи його відповідно до художнього завдання, балетмейстер використовував ряд повітряних рухів, притаманних українському чоловічому танцю. Таким чином, Михайло Соболь розпочав, а його послідовник Павло Вірський з успіхом продовжив цей процес. Чільне місце у лексичному арсеналі посіли: подвійні характерні різновиди повітряних "щупаків", "розніжок", "пістолетів", "кілець" тощо.

На Міжнародному фестивалі народного танцю у Лондоні, що відбувся 1935 року, українські танцюристи здобули всесвітнє визнання. Після виступу в десятитисячному залі Альберт-холу солістів київського балету гопак став наймоднішим танцем на Британських островах, а успіх танцюристів на І Декаді української літератури та мистецтва в березні 1936 року спонукав до створення на Україні ансамблю танцю. У квітні 1933 року

оголошено набір до новоствореного колективу, а вже І вересня на V Міжнародному театральному фестивалі в Москві. Відбувся перший публічний концерт Ансамблю, яким керували Ї.Вірський та М.Болотов.

Так було закладено підвалини великого мистецтва Енського народного танцю, з яким у повоєнні роки ознайомився весь світ.

Після побіжного огляду історії становлення українського односценічного танцю повернімось до висвітлення другого принципу обробки фольклорного танцю.

Третій принцип - авторський варіант фольклорного першоджерела

Використовуючи певні теми, що виникли на ґрунті одного звичаю, обряду, традиції, перейнявши колорит, образні деталі лексики, розробки певних позиційних лейтмотивів і стиль фольклорного танцю,

І створює свій, авторський варіант танцю. Є теми в народній хореографії, які втратили свою актуальність або мало цікавлять сучасника, але нерідко музика, ографічний текст надзвичайно поетичні. У цих елементах є те раціональне зерно, та ледь помітна художня чи предметна зображувальність, які наближають овальний образ до життєвого, бо у фольклорному танці «на самовиражається, тоді як у народносценічному постановник ставить перед виконавцем певне завдання, яке він вирішує у пропонованих обставинах ролі, створюючи певний образ, танцюючи для глядача.

Виконання віртуозних рухів - "розніжок", "содебасків", вітряних турів-дублів", "щупаків", різноманітних "закладок", ввзунців" тощо у чоловіків та різноманітних круток, чець, обертів у жінок притаманне українському танцю і є складовою частиною високохудожнього танцювального ансамблю: Важливо, де і як їх виконувати. Добре, якщо танцюрист виконує трюк невимушене, залюбки, наче демонструючи: "Дивіться, люди добрі, як мені все легко дасться", якщо через складний, віртуозний рух-трюк відтворює оптимізм, радість життя. У такому разі цей елемент мас художнє призначення і виконується за законами розкрити образу, солісті демонстративно підкреслює його. На кожному концерті у будь, і якій країні світу глядач нагороджував шквалом оплесків неперевершених виконавців "повзунця": заслуженого артиста України Г.Чапкіса (Державний заслужений академічний і ансамбль танцю України імені П.Вірського) і О.Доріченка і (Державний заслужений академічний український народний хор імені Г.Верьовки). Виходець з художньої самодіяльності,; заслужений артист України А.Князєв був не тільки віртуозом-] піруетистом, а й неповторним актором (варто згадати його роль "бабусі" в гуморесці "І старість не радість"). Завжди в образі виконували карколомні трюки заслужені артисти України і Б.Мокров, В.Мєщан, В.Бобовников, Б.Чорноусов та інші.

У деяких колективах сучасної української народносценічної хореографії є суттєвий, на нашу думку, недолік - незначна чисельність танців малих форм: дуетів, тріо, квартетів. Відомо, що найкращі з них стали класичними і міцно увійшли у золотий хореографічний фонд: "Чумацькі радощі", "Шевчики", "Подоляночка", "Горлиця" П.Вірського, Три кума, три куми" Б. Білоцерківського та ін.

Мініатюра П.Вірського "Ляльки" мала два варіанти сценічного втілення (2-й варіант "Он під вишнею"). У танці беруть участь три особи: багатий старезний дідуган-залицяльник, дівчина, молодий козак-запорожець. Танець побудовано за традиціями старовинного вертепу, тому він має підкреслено виразну театралізовану форму. Постановник часто звертається до таких театральних трюків, як: "третя" нога діда-залицяльника, подарунковий шмат тканини тощо.

Танець-вистава вирішена прийомами гіперболізації та гротеску. Кожна лялька наче перезнята зі старовинного лубка. Колоритна українська народна пісня, яку взято за музичну основу, - "Ой під вишнею", - доповнює надзвичайно емоційну зважаючи на ляльковий характер) за своїми драматичними ментами дію.

...Вечоріє. Ганнуся поспішає до криниці по воду. Здалеку веселе награвання "Козачка". І хоча у Ганнусі на ногах черевички, як кажуть у народі: Трошки гречки, трошки проса, взута, трошки боса", вона, не помічаючи цього (бо ж ода!), почала пританцьовувати.

Та тільки зробила кілька рухів, як згадала про черевички, цей час з'являються три веселі парубки, три побратимчики. Кожен з них хоче привернути увагу дівчини, про яку, що й роботяща, і скромна, а що вже вродлива, то, кращої і в цілому світі не знайти. Хлопці намагаючись перевершити один одного, а красуня часто кидає оком на одного з юнаків - Миколу, ївшись, вони вирішують спровадити його з відрами до ниці по воду. Залишившись з дівчиною, хлопці запрошують її танцю. Однак тільки-но почали танцювати втрьох, як черевички розірвалися вщент. Перезирнулися шевчики рішили зробити красуні приємне - пошити нові черевички. по вони намотують та просмолюють дратву, вселяють її. Кумедно підстрибуючи на одній нозі, шиють черевички, "цвяшки" і почистивши черевички, щоб блищали. Як добре припасовані до ноги черевички! вільні руки їх шили! І хоч видно, що подарунок дівчині дуже подобається, вона повертає черевички хлопцям. Наразі з наповненими водою відрами повертається третій парубок. ївшись, що приятелі навмисне відіслали його, хлопець йому