Реферат на тему:
«Каролінзьке відродження» (роки правління Карла Великого)
«Каролінзьке відродження» (Роки правління Карла Великого) – це не тільки війни, а й період розквіту середньовічної культури Західної Європи. Історики називають його «Каролінзьким відродженням». Розвиток науки, освіти, мистецтва, архітектури був викликаний життєвими потребами держави. Карл добре розумів, що керувати імперією здатні освічені люди - як світські, так і духовні. Латинську мову - мову стародавніх римлян - у той час вже не розуміли ні рядові франки, ні духовенство. Діалекти, якими розмовляло населення західних областей Франкської імперії та Італії, хіба віддалено нагадували мову давніх римлян. Без знання латини неможливе було не тільки читання творів античних авторів, але й Святого Письма. Тому при великих монастирях і центрах єпископств почали створюватися школи, де передусім вивчали латинську мову. Вчителями, як правило, були ченці з Англії та Ірландії, їх запрошував до своєї країни Карл Великий.
Діяла школа і при дворі Карла. Там вели заняття члени Академії - невеликого придворного гуртка, в якому читали твори античних авторів і отців церкви, дискутували, писали вірші...
Головну роль в Академії відігравав вчений чернець Алкуїн (735-804 pp.) родом з Нортумбрії. Якось Карл зустрів його в Італії і, вражений його освіченістю, умовив переїхати до Аахена і зробив своїм найближчим радником. Алкуїн написав відомі філософські та богословські твори; його підручники з філософії, математики, граматики та інших предметів використовувалися в тогочасних школах. В останні роки свого життя Алкуїн був абатом монастиря в Турі, де заснував школу і велику бібліотеку.
Розвитку освіти і поширенню знань сприяло переписування книг давніх авторів як християн, так і язичників. Цим займались ченці в багатьох франкських монастирях.
За часів правління Каролінгів при дворі та деяких монастирях почали вести записи подій за роками. Вони називаються аннали (від латинського слова annus - рік).
Це відіграло важливу роль у створенні писемної історії цієї держави.
«Каролінзьке відродження» виразно проявилось також у розвитку мистецтва й архітектури. При спорудженні церков, монастирів, палаців бралися за зразок пізньоримські та візантійські будівлі. Поступово відродились настінний живопис і мозаїка.
Отже, після кількох століть забуття за Карла Великого і його наступників почала відроджуватися антична, насамперед римська, культура.
ЧОМУ ПОЧАЛАСЯ СТОЛІТНЯ ВІЙНА? Зусиллями кількох поколінь своїх королів Франція поступово перетворилася на могутню державу Європи. Французькі королі, не гребуючи засобами, підкоряли собі окремі герцогства і графства. Великою перешкодою на шляху повного об'єднання Франції стали володіння королів Англії династії Плантагенетів. Хоча ще на початку XIII ст., за Іоана Безземельного, було втрачено Нормандію і більшість графств, але англійський король і надалі володів багатьма землями на південному заході Франції. Королю Філіппу IV Красивому, котрий добився перемоги над римським папою і тамплієрами, не вдалося повністю вигнати англійців із французької території.
До причин давньої ворожості між Францією і Англією додалося їхнє суперництво за Фландрію – один з найбагатших регіонів Європи, де були розвинуті торгівля та сукнарство. Французькі королі не раз намагалися приєднати Фландрію до своїх володінь, але безуспішно. Фландрію у конфлікті з французами підтримувала Англія, бо їх з'єднували міцні торговельні інтереси: дороге фландрське сукно вироблялося з англійської вовни.
Французькі та англійські інтереси також зіткнулися в Шотландії, Франція надавала допомогу шотландцям у їхній боротьбі з Англією за незалежність.
Постійні чвари між Англією та Францією посилилися після смерті синів Філіппа IV, коли не виявилося прямих спадкоємців французького престолу. Династія Капетінгів, що правила Францією з кінця X ст., згасла. Законними спадкоємцями королівської корони у Франції визнали споріднене з Капетінгами сімейство Валу а. Однак англійський король Едвард ZZ/заявив, що він як онук Філіппа IV Красивого має більше прав на французьку корону, ніж будь-хто з Валуа.
Щоб відхилити претензії англійського короля, французькі правники звернулися аж до «Салічної правди». В цьому законі часів Хлодвіга говорилося, що земля не може перейти у спадок жінці. А королівство — це також земля, пояснювали знавці права, тому дочка Філіппа IV, вона ж мати
Едварда III, не може ані успадкувати Французьке королівство, ані передати синові права на французький престол.
У конфлікті за право престолонаслідування обидві сторони вирішили вдатися до зброї. У1337р. французький король Філіпп VI Валуа заявив, що забирає володіння англійського короля на південному заході Франції до свого домену. У відповідь Едвард III оголосив Франції війну, яка виявилась найтривалішою і найважчою війною часів усього Середньовіччя. Історики її назвали Столітньою війною (1337-1453).
ПЕРШІ ПЕРЕМОГИ І ПОРАЗКИ Прагнення французького короля відібрати останні володіння Плантагенетів на континенті було зрозумілим. Франція — найбагатша і найбільш залюднена (близько 20 мільйонів мешканців) держава тогочасної Європи — могла сподіватися на швидку перемогу. Англія, що тоді налічувала всього 4,5 мільйона чоловік, мала слабше розвинуте господарство, а її північні райони зазнали спустошень під час війни з шотландцями.
Однак виявилось, що Едвард III добре підготувався до війни. Він перетягнув на свій бік німецького імператора, уклав союз з багатими містами Фландрії, добився позики у ганзейських та італійських купців і створив міцну армію.
Тактика ведення боїв у англійців була досить простою. Центр бойової шеренги, що наступала, займала кіннота, по боках ішли лучники, набрані з вільних селян, а перед ними - піхотинці. Англійські лучники не мали собі рівних у Європі. Вони стріляли дуже влучно і з великою частотою (12 стріл на хвилину) на відстані понад 200 метрів. Ударна сила їхніх стріл була дивовижно великою