Реферат

з курсу „ Культурологія”

на тему „Культура як символічний світ в працях Г. Сковороди”

ПЛАН:

Вступ.

Культура як символічний світ в працях Г. Сковороди.

Шлях Григорія Савича Сковороди до філософії.

Висновок.

Литература.

Вступ:

Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів.

Григорій сковорода, це був мудрець (філософ), високого вчення і праведний чоловік, що промандрував багато світу, а потім у простій свиті, з торбиною і палицею та сопілкою, пішки ходив по всій Україні і навчав людей. Любив він приставати з сільським народом, бо не знаходив тут ні того фальшу, ні неправди та гордості, що між ученими панами. Сковорода говорив: що йому найкраще з убогими й покривдженими („ мій жребій з голяками”). І між тим „голяками” ставав він на ярмарку,чи на дорозі, чи біля церкви,чи в полі й розмовляв з ними та навчав: що одиноке щастя людини – це добро і правда. Отже треба бути добрим і праведним (чесним); а добрим і чесним є той, хто працює не тільки для себе, але й для загалу. Значить – треба дбати про добро всіх братів. А найліпшим земним добром – так учив Сковорода – є не срібло і не золото та інші добра, тільки свобода і воля! Тому честь батькові свободи, героєві Богданові (Хмельницькому)!- кликав Сковорода в своїх розмовах і в віршах,що також ходили у відписах по селах.

2. Вершиною розвитку просвітництва й гуманістичних традицій Києво-Могилянської академії XVI-XVIII ст. стала соціальна філософія видатного мислителя, поета, мандрівного філософа й просвітника Г.С. Сковороди.

Григорій Савич СКОВОРОДА (1722-1794) народився в селі Чорнухи на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака Лубенського полку. Змалку виявив здібності до навчання. Інтерес до читання книжок, “охоту до науки” і в 1734 р. у 12-річному віці вступив до Києво-Могилянської академії. Де провчився з перервами до 1753 р. Деякий час працює домашнім вчителем, потім викладачем Харківського колегіуму, звідки його звільняють (1769) за невідповідність поглядів і концепцій офіційним. Із цього часу Сковорода стає мандрівним філософом, чверть століття проповідуючи своє вчення серед народу. Й залишається в його пам’яті як полум’яний шукач правди, істини прихильник гармонійності духовного та фізичного буття людини.

Складна за своєю символікою і багата за змістом філософська спадщина великого національного мислителя давно привертає до себе увагу численних дослідників самобутністю проблематики й засобами її вирішення. А також своєю потенційною актуальністю на різних етапах подальшого розвитку філософського та соціального знання.

Філософія Григорія Сковороди не являє собою традиційну строго логічну. Чітко категоріально визначену систему знання. Його не цікавлять усталені філософські й богословські традиції, поняття та принципи. Своє вчення Сковорода розробляє на основі власного світосприймання, відчуття та буття. Тому кожній праці мислителя притаманне складне переплетіння художніх і міфологічних образів. Релігійних символів, філософських, природничо-наукових, політичних. Етичних, релігійних понять, котрі трансформуються. Переплавляються скрізь авторське світовідчуття, інтегруються в синкретичному поєднанні раціонального й чуттєво-емоційного. Це виділяє філософські праці Сковороди з-поміж інших, а він сам виступає як філософ-мистець, філософ-поет. Мислитель передає свій світогляд, власні шукання, особистий досвід осягнення й збагнення мети людського життя і належить до того рідкісного сократівського типу мислителів, чиї особисті переконання збігались зі способом власного життя.

Григорій сковорода зявився в українській і світовій культурі як філософ, проте його філософія особлива, вона наближена до концепцій філософського антропологізму. Академік В.І. Шинкарук визначив її як “гомо теїстичний антропологізм”, оскільки Сковорода розглядає внутрішню духовну сутність людини як божественну, як Бога в людині, бо «...истинный человек и Бог есть тоже» .

Людина, сенс її життя й діяльності – центральні в творчості Сковороди. Її можна розглядати як першу в історії української філософської думки концепцію соціальної філософії, оскільки безпосереднім об’єктом досліджень є саме людина в прояві її волі, духу, покликання, “серця”, прагнень, діяльності, праці. За словами самого мислителя, коли людина має веселий дух, спокійні думки, серце мирне, то все є світлим, щасливим, блаженним: “Се є філософія”.

В контексті соціальної філософії Сковороди можна виокремити декілька важливих аспектів, що характеризують і соціологічні погляди мислителя. Але розуміння їх пов’язане, безумовно, з загальними філософськими поглядами мислителя, котрі спробуємо коротко викласти.

В основі філософського вчення Г. Сковороди лежить принцип існування трьох світів: макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічнийсвіт (Біблія). Котрий поєднує макро- і мікро-світи. Кожен з цих світів має подвійну натуру – видиму. Зовнішню (“твар”, матеріальну натуру) й невидиму, приховану (духовну). Видимими частинами макрокосмосу-всесвіту є матерія, мікрокосмосу-людини – її плоть фізичне тіло, символічного світу – Біблія. Вищими. Невидимими – духовними їх натурами є Бог у всесвіті, людський дух – в людині, справжні, а не приховані, завуальовані божественні істини – в символічному світі, якою є Біблія з її внутрішньою іманентною сутністю. Біблія – це загадка, котру слід розгадати, вона є носієм втаємниченої істини про вищі духовні цінності, які слід пізнати. Але одночасно вона “есть лож”, “враки”. Оскільки написане – лише форма, що містить зерна істини та ідеали людських взаємин. Кожна людина може і має осягти затаєні істини Біблії, щоб досягти щастя: адже в них, а не в багатстві. Не в примарних спокусах “першого ворога” – “ нарум’яненої мавпи” – видимого світу вона досягне вищого блаженства.

Соціальні аспекти життєдіяльності людини Сковорода розкриває в своїх етичних. Педагогічних поглядах. Ученнях про “Гродну працю” та