одиниць мови — фонем, слів, граматичних форм, синтаксичних схем, словосполучень і речень. Серед відмінностей цих двох протиставлюваних аспектів мови звичайно підкреслюється активність, динамічність, суб’єктивність, індивідуалізованість, довільність, цілеспрямованість, ситуативна зумовленість мовлення і пасивність, статичність, об’єктивність, суспільна закріпленість, обов’язковість, незалежність від ситуації, нецілеспрямованість системи мови. При такому протиставленні мовна система (мова) здебільшого ставиться на єдиний онтологічний рівень з мовлення як один з двох однаковою мірою автономних мовних проявів. Мовлення ж нерідко розглядається як реалізація мовної системи. Тут не враховується, що мовна система є лише внутрішньою властивістю мови, наявної тільки у вигляді мовлення. Об’єктивно існують повторювані в різних висловленнях роз’єднані в просторовому і часовому відношеннях варіанти структурних одиниць мови, системний характер яких проявляється в подібностях і відмінностях конкретних висловлень (явищ мовлення) при їх зіставленні.
В культурі мовлення виділяють:
правильне мовлення;
мовна майстерність.
1.1. Правильне мовлення
Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови.
З цієї точки зору мова може розцінюватися як правильна (норма), так і неправильна (помилка).
Українська мова - нормована.
Норми (від лат. norma- правило, взірець) - це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова і вибір слів в мові, використання граматичних форм, складання речень та ін.
Норми сучасної літературної мови поділяються на фонетичні, лексико- фразеологічні, словоскладальні, морфологічні, синтаксичні і стилістичні.
Вони установлюють:
фонетичні - правила вимовляння звуків і ставлення наголосу (вивчаються в фонетиці і орфіоепії);
лексико-фразеологічні - норми вживання слів і фразеологізмів у властивих їм значеннях (вивчаються в лексиці і фразеології);
слово-складальні - правила складання слів і способів їх творення (вивчаються в словотворенні);
морфологічні - норми вживання слів у випадку їх видозмінювання (відмінювання іменних частин мови, займенника, дієприкметника і дієслова - вивчаються в морфології);
синтаксичні - правила побудування так званих синтаксичних конструкцій - словосполучень і речень (вивчаються в синтаксисі);
стилістичні - норми використання різними мовними стилями властивих їм мовних засобів (вивчаються в стилістиці).
1.2. Мовна майстерність
Мовна майстерність - це володіння здатністю, використовуючи мовні норми, вибирати із можливих варіантів найбільш вдалий для викладення у мовленні чи на письмі своїх думок та відношень.
Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників.
Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення.
Культура мови якнайщільніше пов‘язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично СЕМАНТИКА (від грец. shmanticoz– означальний) – розділ мовознавства, що вивчає значення слів та виразів і зміну цих значень. Інша назва – СЕМАСІОЛОГІЯ. точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично й стилістично правильною сполучністю слів. До порушення норм слововживання може призвести змішування близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів(паронімів: дільниця – ділянка; громадський – громадянський), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо. Кожна освічена людина має дотримуватись культури своєї мови, а особливо це стосується спеціалістів, які повинні не допускати мовних помилок у своїй сфері діяльності.
Як наголошується в довіднику “Культура української мови”, літературно правильні в цілому слова, вислови, якими користуємося, не завжди забезпечують нормативність нашого мовлення. Щоб порозумітися, мало знати окремі лексеми, треба вміти поєднувати їх, правильно відтворювати сказане на письмі. У дотриманні літературних норм є чимало труднощів, які не зрідка призводять до помилок. Вони особливо помітні в мові засобів масової інформації, а також в усному мовленні. Існує два типи норми: однозначна (опановувати мову, але освоїти родовище; оплатити проїзд, але платити за проїзд, два поверхи, але п’ять поверхів; велика різниця, а не дві великі різниці тощо) і варіантна (бути в жеку і бути в ЖЕК; два великі яблука і два великих яблука; імунітет, стійкість проти хвороб і до хвороб). Керуючись принципом “Як правильно?”, ми дотримуємося, по суті, однозначної норми, яка обов’язкова для мови взагалі, власне, для всіх її стилів. Проте є ще норми, котрих ми дотримуємося, виходячи з принципу “Як краще?”. Це різновид варіантної норми. Порівняйте: нейтральне стати птахом і поетичне обернутися птахом; нейтральне нагородити і книжне, урочисте удостоїти. Обидва типи норми також враховують, перекладаючи тексти українською мовою. Так, російською кажемо мероприятие, а нашою тільки захід; значимый передається як значущий (не значимий); совпадать — збігатися (не співпадати). Перекладаючи вислів точно такой же, беруть до уваги стиль, де він ужитий. Приміром, поряд із більш нейтральним такий (отакий) самий, достоту такий в усному мовленні використовують такий самісінький.
2. Молодіжний сленг як мовне явище
Лексичний склад нашої, як і будь-якої иншої, мови містить велику кількість сленгових утворень, що відповідають певним соціяльним та професійним групам людей. Упродовж часу, коли наша мова перебувала під впливом тоталітарної системи, визнавався єдиний стандарт літературної мови. Проте існування різноманітних діялектизмів, сленгізмів тощо доводить, що мова залишається динамічною системою, яка постійно живе і розвивається.
2.1. Визначення сленгу та його історія
На Заході період так званого «жаргонного вибуху» вже минув (увінчавшись зокрема «Механічним апельсином» Берджеса), тоді як до України хвиля інтересу до субмов докотилась лише порівняно недавно. Досі в наукових колах почасти домінує розуміння молодіжного соціодіялекту як «мовного хуліганства». Дослідженням цього питання займаються нині лише окремі мовознавці, хоча сама тема надзвичайно багатогранна.
Сленг доволі поширене явище, він є засобом спілкування у найрізноманітніших прошарках населення і сягає своїм корінням у сиву давнину. Адже і століття тому різні соціяльні