Окремим видом жаргонної лексики є кримінальний сленг, що вживається у відповідному середовищі, хоча завойовує позиції у розмовно-побутовому мовленні инших суспільних верств. Тут часто трапляються такі лексеми як: бивень (розумово відстала людина), дядя (начальник тюрми), дока (знаюча людина), квасити (пити спиртне), качок (масивна людина), мусор (міліціонер) та ин.

Проте, якщо вищеназвані сленги вживаються лише у конкретному середовищі, то слова, що належать до інтержаргону, є загальновживаними. До таких лексем можна зачислити: бомж (рос. абревіятура «без определенного места жительства»), малахольний (ненормальний), лимон (мільйон грошових одиниць), поїхати (збожеволіти), стріляти (просити ).

Отже, як бачимо, сленг – явище дуже поширене і за певними ознаками його можна класифікувати.

Висновок

Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо го-стро постає перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.

Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми ви-вчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бе-режливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.

Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискі-пливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвіт-чизників і добропорядних сусідів України.

Мене захоплюють багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей.

Наше спілкування постійно, раз у раз, передбачає насамперед відповідне звер-тання або вказування на ту чи іншу особу. Без цього слова мова недостатня, не-переконлива. Культура мовлення зобов'язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе чиюсь довіру, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність.

Література

1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. – Львів: Світ, - 432с.

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990. – 231с.

Ганич Д. Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985. – 360с.

Довідник з культури мови: [Посібник] / За ред. С.Єрмоленко. – К.: Вища школа, 2005. – С.3-16.

Капська А.Й. Виразне читання. Практичні заняття: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1990. – 175.

Мацько Л.І. Стилістика української мови: Підручник. – К.: Вища школа, 2003. – 462с.

Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії. Посібник для вчителів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224с.

Пентилюк М.І. Культура мовлення і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуманіст. Профілю. – К.: Вежа, 1994. – 240с.

Пиз А. Гарнер А. Говорите точно… Как соединить радость общения и пользу убеждения . – М., Эксмо, 2004. – 224с.

Сагач Г. Золото слів: Навчальний посібник для середніх і вищих навчальних закладів. – К., 1993. – 378с.

Сагач Г. Риторика – Вид.2. – К., 2000. – 556с.

Синиця І. Психологія усного мовлення. – К., 1974. – 206с.

Сухомлинський В. Сто порад учителеві. – К., 1988. – 304с.

Томан Іржі Мистецтво говорити. – К., 1989. – 257с.