Реферат на тему:
Культура поведінки майбутнього фахівця
Ключові слова та терміни: етикет, культура поведінки, ма-нери поведінки, моральні якості – ввічливість, тактовність, скромність, точність, простота, правила та норми етикету.
Культура поведінки та етикет. Головні правила етикету
Культура поведінки – складова частина культури людини, вона виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу; це сукупність форм повсякденної поведінки людини (у прані, побуті, спілкуванні з іншими), в яких знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки. Якшо моральні норми визначають зміст вчинків, мотиви поведін-ки, то культура поведінки розкриває, як саме здійснюються у по-ведінці вимоги моральності, яке «обличчя» поведінки людини, на-скільки органічно, природно і невимушене такі норми злилися з її способом життя, стали повсякденними життєвими правилами.
У широкому плані даного поняття культура поведінки об'єд-нує всі сфери зовнішньої і внутрішньої культури людини: ети-кет, правила поводження з людьми і поведінки у громадських місцях; культуру побуту, що включає характер особистих по-треб та інтересів, відносини людей поза роботою, організацію особистого часу, гігієну, естетичні смаки у виборі предметів спо-живання (вміння одягатися зі смаком, прикрашати житло), ес-тетику властивої людині міміки і пантоміми, вираз обличчя і рухів тіла (грація). Окремо виділяють культуру мови, вміння грамотно, ясно й красиво висловлювати думки, не вживаючи вульгарних виразів, і т. ін.
«У людині повинно бути все прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки», – писав А.П. Чехов, і ці слова якнайкраще вира-жають сутність культури поведінки, що становить гармонію внутрішніх і зовнішніх начал людини.
Тільки за умови такого цілісного підходу до розуміння культу-ри поведінки, тільки при аналізі ставлення до праці, природи, ми-стецтва, до колективу й окремих людей і зливаються воєдино ос-новне поняття етики «добро» і поняття, яким користуються, щоб висловити естетичну оцінку, – «красота». Моральна й естетична грані культури поведінки існують у тісній єдності і взаємодії. На жаль, і раніше, і тепер можна зустріти людей, які протиставляють естетичне етичному, і навпаки. Трапляється так, що чуйна людина виявляє свою доброту незграбно, грубо, а інша, залишаючись у душі егоїстичною, черствою, бездушною, поводиться бездоганно, але тільки для того, щоб справити на оточення добре враження.
Зовнішня культура людини очевидна, про неї можна зроби-ти висновок з першого погляду, зважаючи на те, як людина говорить, як поводиться з оточенням, як одягається. Відтак скла-дається про людину перше враження. Але у зовнішній культурі виявляється внутрішня культура особистості. Важливі не форми спілкування і поведінки як такі, а їх мотиви та внутрішня вихо-ваність, яка спрямовує поведінку людини. Вихована людина ввічлива й запобіглива не тому, що хоче красиво виглядати, а тому, що повага до людей, увага до них, душевний такт не доз-воляють їй бути іншою. У такій поведінці людини виявляється її внутрішня сутність, її внутрішня культура. Таким чином, зав-дання, що стоїть перед людиною, – це формування внутріш-ньої і зовнішньої культури, її моральний і естетичний розвиток.
Важлива складова частина культури поведінки – етикет, що містить ті вимоги, які набувають характеру строго регламенто-ваного церемоніалу і в дотриманні яких має особливе значення певна форма поведінки.
Етикет являє собою сукупність правил поведінки, що сто-суються зовнішнього прояву ставлення до людей (поводження з оточенням, форма звертання й вітань, поведінка у громадсь-ких місцях, манери й одяг).
Етикет (фр. егі^иегге – ярлик, етикетка, церемоніал), тобто порядок проведення певної церемонії. Цим терміном визначав-ся строго встановлений порядок і форма поводження при дворі монарха. Це був придворний протокол, подібний до диплома-тичних протоколів, які діють і зберігають своє значення і сьо-годні. Головним призначенням етикету була організація поведінки придворних таким чином, щоб звеличити особу монарха й ут-вердити придворну ієрархію.
Зміст власне етикетних норм складався разом з виникненням імператорського єдиновладдя спершу на Сході, а потім і на Заході.
До російської мови слово «етикет» увійшло у XVIII ст., коли складався придворний побут абсолютної монархії, встановлюва-лися широкі політичні та культурні зв'язки Росії з іншими дер-жавами.
У ХУШ ст. під етикетом розуміли лише зведення правил поведінки, прийнятих при дворах монархів. Однак життя вима-гало ширшого тлумачення цього терміна як сукупності правил поведінки у різних сферах життєдіяльності людини, а не тільки при дворі правителя. Етикет – це правила поведінки у домі рабовласника за античних часів і за епохи середньовіччя – у ремісника і буржуа, у селянській хаті; це правила поведінки на громадському і сімейному святах, на службі та ін.
Етикет має конкретно-історичний характер. Кожне суспіль-ство, кожна культура відзначилися своїми правилами поведін-ки, системою норм, своїми уявленнями про прекрасне й по-творне. Так, свої правила поведінки існували в античній Греції і свої – в античному Римі, етикет при французькому дворі Людо-віка XIV відрізнявся від етикету при дворі Ізабелли й Фердинан-да, етикетні відносини за російського царя Олексія Михайлови-ча у XVII ст. відрізнялись від таких за Петра І у XVIII ст. і т. ін.
Етикет є соціальне зумовленим. Він виник як суто класове, кастове явище. Досить згадати хоча б середньовічний кодекс ли-царської честі або вимоги придворного етикету, що якнайсуворі-ше регламентували все двірське життя. Члени родини монарха мали вставати о певній годині. Точно зазначалося, хто повинен бути при одяганні монарха, хто – тримати і подавати йому одяг, заздалегідь було визначено, хто супроводжував його на прогулян-ках, хто був присутнім на аудієнціях, прийомах і т. ін.
У старих хроніках і мемуарах придворних осіб можна знайти докази того, як через