Цілком інші норми, правила відносин існували у народному середовищі. Все, що характеризувало етикет правлячих класів, було неприйнятним для соціальних низів. «Бідність звільняє від етикету», – зауважувала французька письменниця Жорж Санд. Але це не означало, що простолюд не мав своїх уявлень про поведінку, про взаємини один з одним. Життя, суспільний і особистий досвід підказували, що такі форми необхідні, бо вони регулюють по-всякденні контакти з товаришами по роботі, з сусідами, з рідни-ми і близькими, допомагають людям зрозуміти один одного, без чого були 6 немислимими самі відносини у сфері виробництва, у побуті. Ці норми, які народжувались у середовищі трудящих, були простими і зрозумілими, звільненими від ряду умовностей.

Та з плином часу багато норм, правил і вимог етикету стали загальними правилами, які регулювали специфічні форми людсь-кого спілкування. Це відбувалося внаслідок того, що виникнен-ня етикету було своєрідним досягненням людської культури, однією з форм «олюднення» людини, ушляхетнення її природ-них інстинктів, пристрастей і афектів.

В етикеті на рівні станового етикету (положення) були частко-во збережені давні традиційні форми спілкування і звернення лю-дей один до одного. Так, давнє шанування жінок, культ жінки – праматері – майже повсюдне явище: їй дарували квіти, прикра-шали квітами, ототожнювали з першоосновою всього сущого – землею. Знімати капелюх перед жінкою, вставати при розмові з нею, поступатися їй місцем і виявляти їй усілякі знаки поваги – ці правила були наслідком не тільки лицарського схиляння перед Прекрасною Дамою, а й більш давнього культу жінки.

Виникнення етикету було пов'язане також з досягненнями у галузі матеріальної культури, з появою особливих надлишкових засобів, аксесуарів, предметів, що використовувалися для задо-волення природних потреб у їжі, одязі, пересуванні.

Якщо, наприклад, людина угамовує голод, користуючись під час їжі ножами і виделками, якщо їх багато і кожна пара має своє призначення, то це свідчить, що нові форми і способи уга-мування голоду пов'язані з розвитком не лише духовної культу-ри самої людини, а й матеріальної культури, культури вироб-ництва у певній сфері.

Правила етикету мають утилітарний характер, упорядкову-ючи користування засобами громадських комунікацій, сферою обслуговування; етикет допомагає зберегти здоров'я (приміром, сприяє кращому засвоєнню їжі), охороняє нервову систему, за-безпечує задоволення та ін.

Крім історичного, соціально-класового характеру етикет має і етно-національний колорит, який складався протягом усього пері-оду формування тієї чи іншої нації. Такі особливості етикету склалися і в українського народу. Так, в Україні, як і в інших регіонах Східної Європи, завжди панувала особлива повага молодших до старших, що, наприклад, виявлялося у вітанні. Приміром, зустріча-ючи особливо шановану похилого віку людину, молоді брали руку старшого обома руками, а потім цілували її зверху. Таке при-вітання вважалося вельми шанобливим. Українці завжди відзна-чалися великою гостинністю. Раніше, стрічаючи гостей, господарі низько схиляли голову, гримаючи при цьому руку на серці (зок-рема жінки). Схиляючи голову в уклоні, вони ніби «виносили» її назовні, «проголошуючи» її іншому, або ж намагалися зробити себе нижче гостя і тим самим підкреслювали свій статус. Рука на серці означала особливу гостинність, вітання, що йшли від серця.

Зустрічаючись, чоловіки скидали шапки, і в цьому також ви-являлася повага до іншої людини. В Україні головний убір вза-галі відігравав велику роль. Вважалося, що дорослій людині со-ромно виходити з двору з непокритою головою. Голова чоловіка без шапки могла означати не тільки його соціальну непов-ноцінність, а й те, що він – чужинець.

Існувала в Україні і заборона жінці з'являтися на людях з непокритою головою. Так, жителі Полтавської губернії вважа-ли, що сонце плаче, коли жінка знімає хустку, а у Харківській губернії – коли заміжня жінка вийде у сіни без хустки, то домовик потягне її за волосся на горище.

В українців було заборонено лихословити вдома. Це мотиву-валося тим, що «піч у хаті», а за повір'ям вважалося, що у печі живуть духи предків, які спостерігають за поведінкою членів родини. Оскільки повага до старших була зведена до культу, то вдома намагалися не сваритися, не лихословити.

Склався в Україні і свій ритуал вживання їжі. Наприклад, ложку не клали так, щоб один кінець спирався на миску, а ручка – на стіл, бо побутувало повір'я, що злі духи по ложці можуть потрапити у тарілку і нашкодити людині. Існували свої особливості у спілкуванні, у поведінці, у побуті, на роботі та ін.

Таким чином, етикет має національне забарвлення, він зале-жить від способу життя, вірувань, ритуалів і традицій того чи іншого народу.

У процесі історичного розвитку змінювалися епохи, складались нові культури, але залишалися загальнолюдські цінності, вироблені практикою попереднього суспільного розвитку, відкидалося неістот-не, дріб'язкове, тимчасове. З етикету зникли норми, продиктовані умовами життя певного класу, стану, але залишилися універсальні, загальновживані правила ввічливості, такту, коректності, що по-легшили, ушляхетнили і прикрасили людську поведінку.

Сучасний етикет грунтується на моральних принципах гума-нізму й демократизму, що сприяють взаємоспілкуванню, взає-морозумінню між людьми. Відносини, в основі яких лежать гу-манізм і демократизм, – це відносини доброзичливості, шаноб-ливості, гуманізму, а не егоїзму, відносини, за яких людина не підкреслює своє «я», не думає тільки про особисту вигоду, а поважає думку іншої людини, виявляє турботу про ближнього, подає йому