Культура телефонної розмови – особлива культура спілку-вання. Розмова має бути короткою, ввічливою і тільки по суті. Той, хто телефонує, не повинен ображатися, якщо його попро-сять зателефонувати в інший, зручний для обох час.

Телефон у сучасних умовах – необхідний і незамінний засіб зв'язку, та користуючись ним, не треба забувати, що за його допомогою можна як удосконалювати, так і руйнувати спілку-вання. По телефону можна образити і принизити людину, а можна звеселити, втішити та надихнути.

Правила ввічливості диктують будь-якій людині вміння вис-луховувати людей, не обриваючи їх на півслові, не переключаю-чись на інші справи й інших людей. Коли у розмові все-таки доводиться відриватися, то просять пробачення, після вимуше-ної перерви пропонують продовжити бесіду, показуючи цим, що пам'ятають, про що йшлося і на чому зупинилася розмова. Якщо ж співрозмовник виявився надто балакучим, цілком до-пустимо попросити його бути точнішим та ближчим до суті справи. Вміння уважно слухати співрозмовника – дуже важли-ва умова будь-якого спілкування.

Мистецтво робити зауваження – тонке мистецтво, володіти ним зобов'язані не тільки керівники. Зауваження має бути спра-ведливим, щоб людина зрозуміла, де вона діяла неправильно і як виправити помилку. Для цього можна знайти будь-яку фор-му, аж до незлобивого жарту й легкої іронії, але неприпустимо принижувати гідність того, до кого звернена критика. Уїдливість, грубість, наділення несхвальними епітетами ображають і саме тому досягають мети значно гірше, ніж зауваження, зроблене у коректній формі.

Брутальне слово – сильний подразник. На роботі людина повинна бути коректною незалежно від настрою, домашніх не-приємних ситуацій. Не слід нав'язувати нікому своїх пережи-вань, набридати товаришам по службі розмовами про свої по-всякденні турботи, особисті переживання. Можливо, у них са-мих цього цілком достатньо, щоб вникати у ваші проблеми, хоча, звичайно, вони можуть уважно вислухати вас, іноді допо-могти порадою. Не можна на роботі «зривати зло» на своїх колегах. Іноді це робиться несвідомо, але в тому й полягає вихо-ваність, щоб не втрачати над собою контролю.

Правила етикету вимагають виявляти дружню увагу і турбо-ту до особистих потреб колег; це і вшанування ювілярів, і відзна-чення знаменних дат, і присвоєння почесних звань і т. ін.

Моральність передбачає наявність у людини розвиненої здат-ності відчувати вдячність до людей, які її заслуговують. Чемність вимагає вміння виявляти це почуття. Давня мудрість говорить:

«Вдячність – це скромність сильних, невдячність і марнослів'я – нікчемних». Протягом життя кожна людина одержує допомогу від інших людей у найрізноманітніших формах: їй допомагають навчатися, оволодівати професійними знаннями та навиками і т. ін.

Допомога може бути подана і в формі критики, викриття не-доліків, навіть покарання. Невипадково у Омара Хайяма сказа-но: «Яд, мудрецом тебе предложенный, прими, из рук же дура-ка не принимай бальзама».

УМІННЯ дякувати людям за їхній труд – важлива деталь органі-зації відносин у колективі. УМІННЯ бути вдячним своїм колегам – риса справді культурної особистості. Чим значніша, талановиті-ша людина, тим доступніша вона у спілкуванні, тим далі вона від зарозумілості і пихатості. Повага до оточуючих – її природ-ний стан. Він є постійним.

У службових відносинах взаємини старшого і молодшого, жінки й чоловіка відповідають основним правилам етикету.

Проте в той же час жінка на роботі не перестає бути жінкою, літній чоловік – літнім і т. ін. Тому вихований чоловік і на службі пропустить жінку вперед, притримає перед нею двері, не дозво-лить вживання за її присутності «гострих» виразів і брутальних слів. Та всі форми ввічливості не повинні заважати основному – ходу роботи. Чоловіку можна не відриватися від діла, щоб подати жінці пальто, коли вона виходить, але не можна не допомогти їй, коли вони разом опинилися у роздягальні, і т. ін.

Наради, збори – річ корисна, коли їх учасники не забира-ють в інших часу виступами не по суті. Ці заходи мають прово-дитися чітко, організовано, по-діловому. На зборах, де немає сторонніх, можна звернутися до колеги, назвавши на ім'я і на «ти» (зрозуміло, коли ви у дружніх стосунках), в усіх інших випадках звертатися необхідно на ім'я та по батькові або ж на прізвище, додавши прийняту у суспільстві чи у колективі форму звертання (наприклад, «пан», «пані» та ін.).

Під час зборів або нарад не слід потайки позіхати, жувати гумку або цукерки. Можна обмінятися кількома словами з ко-легами, що сидять поруч, але не вести тривалих дискусій.

На роботі обов'язкове дотримання субординації. Демокра-тичний стиль керівництва її не скасовує.

Особливі етикетні відносини, що будуються на тих самих принципах і містять ті самі правила, про які вже йшлося, існу-ють між керівником і підлеглими. У себе в кабінеті керівник не встає, якщо до його столу для розв'язання поточних справ підхо-дить співробітниця. У разі тривалої розмови начальник пропо-нує співробітниці сісти.

У двері кабінету керівника, коли у нього немає секретарки, можна не стукати. Якщо керівник висловив бажання, щоб підлеглі заходили, постукавши, слід виконувати це правило.

Не можна, звичайно, скласти якийсь звід правил, виконання яких гарантувало 6 начальникові загальну повагу, бо її забезпе-чують багато складових, можна лише зазначити, що добрий ке-рівник додержується таких вимог:–

пам'ятає ім'я та по батькові своїх підлеглих, завжди вітаєть-ся з усіма;–

не зриває гнів на інших, особливо, якщо він знервований або у нього поганий настрій;–

не підвищує голос під час розмови;–

не нагадує багаторазово підлеглому про зроблені ним по-милки і вміє визнавати свої;–

уміє цінувати жарт і посміятися разом з усіма,